Топонім Сугоклія у нашому краї, певне, найбільш поширений і надзвичайно мало вивчений. У монографії А. Кривульченка ''Водні об'єкти Кіровоградської області'', К-д, 2011, названо річки Сугоклія, Сугоклія-Березнувата, Сугоклія-Кам'янувата, дві Сугоклії-Комишуваті. Крім того, існує урочище Сугоклія. (Урочищем фахівці називають будь-яку місцевість, що відрізняється від навколишнього оточення – ділянка лісу серед степу, балка, річкова долина тощо).
Поняття інколи вносять плутанину у визначенні об'єктів. Справді, їх дуже важко відрізнити один від одного, особливо коли дном балки (долини) протікає річка чи струмок. Саме таке урочище маємо у південній околиці Кропивницького, яке здавна прийнято називати річкою Сугоклією. Відразу про назву. Її чомусь виводять з тюркського ''сайгак'', ''сугак''. Хочу заперечити цьому. Ще М. Грушевський не радив фонетичного дослідження невідомої назви. Справді, ''сайгак'' і ''Сугаклія'' звучить дещо різно. У нас чомусь більшість гідронімів – Інгул, Ташлик, Тясмин, Бешка, Тікич, Ятрань виводять як не з тюркського, то татарського. Хоча добре відомо: кочівники ніколи не затримувалися на одному місці, назви йому не давали.
Етимологію слів треба шукати у мові аборигенів, які довгий час заселяли певну місцевість. У нашому випадку маємо козацькі поселення на берегах річок і в урочищах. Балки, байраки, долини колись були руслами річок. Є в українській мові таке слово ''суга'', ''осуга'' – масні, клейкі плями на воді. Найбільше їх буває у заплавах річок, порослих очеретом чи осокою, та біля скелястих берегів, бо граніти та інші тверді породи виділяють своєрідні масла, що вкривають водну поверхню. У записах німецького натураліста, геолога і етнографа, академіка Петербурзької АН Петера-Симона Палласа, який з науковою метою побував у наших краях влітку 1794 року, сказано: ''Біля Сугаклії є пласти крупнозернистого граніту з блідим польовим шпатом''. (Відзначу, академік пише СУГАКЛІЯ). У реєстрі річок за 1697 рік, внесеному до ''Літопису Самійла Величка'', згадується річка з назвою СУГАКЛІЯ і струмок СУГАКЛАЙЧИК. Я довіряю першоджерелам.
Офіційно річка називається Сугаклія, хоча у різних письмових джерелах пишуть Комишувата (Кам'янувата) Сугоклія, Сугоклей, Сугоклея. Витік річки розпочинається у розлогій балці села Солдатське Новоукраїнського району, річка впадає у Інгул неподалік мікрорайону Гірник та Завадівки. На Сугаклії розташовані села Миколаївка, Карлівка, Соколівське та м. Кропивницький. Найперший документ, який фіксує цей топонім за 1698 рік, називає його урочищем Сугаклія. Саме у ньому відбулася подія, яка вписала Сугаклію в історію. Сталася вона під час нескінченних російсько-турецьких війн.
Гетьман Іван Мазепа, дізнавшись про намір загону татар здійснити глибокий рейд у тили Війська запорозького, дав завдання кошовому отаману Івану Гусаку вийти із загоном компанійців Павла Федоріва назустріч ворогу і зупинити його. Козаки отаборилися у скелях урочища, три місяці ''терплячи від страшного холоду і нестатків, довго чекали босурманів і нарешті, уже в травні, 20 дня дочекалися прибуття в урочище Сугаклію одного білгородсько-ногайського загону з 76 чоловік під керівництвом Давлет-аги... Козаки хоробро напали на татар, поки ті не встигли стати кошем, і зав'язали з ними бій. Він тривав дві години. Нарешті, коли під Давлетом-агою вбили коня, він сів на іншого коня й кинувся навтіки, за ним помчав і весь його чамбул. Тоді козаки поскакали слідом за татарами й одних з них побили в полі, інших розігнали, а ще інших, шістьох, полонили й відвезли гетьману". Мазепа відіслав полонених до Москви, там їх допитали і одержали цінні дані щодо планів татар. За доставлені вісті Івана Гусака та Павла Федоріва нагородили грошима і подарунками і відпустили додому. (Цитується за Д. Яворницьким).
У козацьких документах того часу знаходимо дані про зимівники січовиків на Інгулі і Сугаклеї, один з них розміщувався на лівому березі річки, русло якої було на дні урочища. Належав він кошовому Гусаку, був якраз там, де існувала невелика переправа через Сугаклію, біля розлогого дуба, якому на той час було вже понад сто років. Відтоді почала писатися нова історія урочища, яке здебільшого називали річкою.
Урочище Сугоклій народило багато переказів і міфів своєю загадковою історією.(Його сучасні межі окреслимо вздовж берегів річки Сугаклеї від вулиці Автолюбителів на Балашівці до Прирічної на Никонорівці). Письмові згадки про битву козаків кошового Івана Гусака з татарами в урочищі Сугоклій припадали пилом в архівах Петербурга і Москви. Тим часом історики-монархісти на кшталт одеського юриста А. Скальковського на замовлення генерал-губернатора М. Воронцова творили потрібну митрополіі ''історію''. Оскільки документи про м. Єлисаветград згоріли у пожежі 1798 року, Скальковський безсоромно захопився вигадками, черпаючи їх з документів Запорозької Січі, які зберігалися деякий час у єлисаветинській фортеці, перекручуючи на свій лад. Оригінали знищував аби не можна було написане автором спростувати, у посиланнях на джерела у своїх публікаціях зазначав: ''Из моего архива".
З цього все і почалося. Урочище Сугоклій у науковій літературі практично не згадувалося – фігурувала лиш річка, назва якої походить від урочища. Міфів з історії міста, пов'язаної з Сугоклією-річкою, було кілька. Один з них – про Міський сад. Його тиражують окремі видання і сьогодні, посилаючись на ''Історичний нарис''... О. Пашутіна. Процитую його в оригіналі, щоб не бути звинуваченим у неточному перекладі. ''Городской сад, бывший казенный... в одной версте от города на реке Сугаклее, разведенный в 1764 году генералом Мельгуновым... В саду по настоящее время сохранился так называемый Потемкинский дуб, который своими размерами обращает на себя внимание посетителей. Предание гласит, что под этим дубом граф Потемкин неоднократно держал военный совет по вопросу осады и взятия Очакова''. (Видання Пашутіна вийшло у 1897 році).
Ось інше джерело, яке десятиліттями зберігалося у архівних фондах, у науковий обіг не потрапляло: ''Материалы для географии и статистики... Херсонская губерния'', рік видання 1863. Автор монографії – геодезист і картограф О. Шмідт, офіцер Генерального штабу. У розділі ''Елисаветград'' він, зокрема, пише: ''За крепостью, в двух верстах от каменного моста, находится при р. Сугаклее Каменоватой так называемый казенный сад. В него ведет сосновая аллея, что в наших степях составляет большую редкость. Сад этот своим видом обязан графу Д. Е. Остен-Сакену... Основание этого сада несправедливо приписывают Потемкину Таврическому, хотя и по настоящее время показывают дуб, который будто бы был им посажен''.
Нехай сучасний читач аналізує обидва документи, з'ясовує – хто ж і коли засновував той знаменитий сад: адже Потьомкін і Остен-Сакен перебували у Єлисаветграді зовсім у різні часи.
Юрій Матівос
Світлина: ось воно, легендарне урочища у межах сучасного Кропивницького
Фото Віталія Ніколаєвського