У реєстрі річок за 1697 рік, внесеному до «Літопису Самійла Величка», згадується річка з назвою Сугаклія і струмок Сугаклайчик, що протікають у сучасному Бобринецькому районі. Літописець українського козацтва Дмитро Яворницький у своїй «Історії запорозьких козаків» неодноразово згадує річку Сугаклію. У різних офіційних першоджерелах XVIII століття, що входять до збірника «Інгульський степ», гідронім Сугаклія згадується більше двадцяти разів, причому на сторінках видання подаються архівні документи, які ніколи не залучалися до наукових досліджень.
Дані про всі Сугаклії подає й академічне видання «Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область». Про періодичні видання й казати нічого –місцеві газети і журнали писали про них ще з ХІХ століття, не обходять увагою сучасні. Всі Сугаклії у нас асоціюються з Інгулом, притоками якого вони є. У кожної своя неповторна, цікава історія, гортаючи сторінки якої, мешканці певної території вивчають події давніх років.
Окремою сторінкою біографії міста Кропивницького є річка з обойми Сугакліїв. Називається вона Сугаклія-Кам’янувата. Бере початок на захід від села Олено-Косогорівки Кропивницького району. Тече на схід, згодом на південний схід, потім повертає на північний схід; у межах Кропивницького тече здебільшого на схід і південний схід. Притоки – Лозоватка (права) і невеликі потічки. Довжина Сугаклеї-Кам’януватої 44 кілометри, площа басейну 527 км². Над річкою розташовані села Олено-Косогорівка, Миколаївка, Шевченкове, Карлівка, Нова Павлівка, Новопетрівка, Соколівське, Черняхівка, а також місто Кропивницький. Обласний центр користується особливим територіальним статусом – на заході його омивають води Сугаклії Кам’януватої, на сході – Інгулу.
Річку полюбляють рибалки, бо у водоймі, створеній на ній ще у XVIII столітті, водиться чимало різної риби. Урвище за греблею ставка і неймовірної форми скелі перед ним приваблюють краєзнавців, любителів мандрувати, фотомайстрів і кінооператорів своїми мальовничими, порослими деревами і кущами обривистими берегами, між якими про щось таємниче перешіптуються під легеньким подихом вітру листя очерету і осоки, дзюрчить, виблискуючи пінистими хвилями, стрімкий струмок. Пишаються річкою Сугаклією (саме так) у Бобринці, з нею у місті пов’язано чимало історій і легенд, до яких мають стосунок історичні особистості, насамперед засновники українського національного театру Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
Багато версій існує про назву річок. Її здебільшого чомусь виводять з тюркського ”сайгак”, ”сугак”. Хочу заперечити цьому. Ще М. Грушевський не радив визначати власні топонімічні назви методом фонетичного дослідження, тобто застосовуючи схожість звуків у мові різних народів. Справді, сайгак, сугак, Сугаклія звучать начебто однаково, мають спільний корінь. Чомусь так повелося серед науковців і краєзнавців: більшість гідронімів області – Інгул, Ташлик, Тясмин, Бешка, Тікич, Ятрань – виводять як не з тюркської, то татарської. Хоча добре відомо – кочівники ніколи не затримувалися на одному місці, назви йому не давали.
Етимологію слів треба шукати у мові аборигенів, які довгий час заселяли певну місцевість. У нашому випадку маємо поселення давніх пращурів слов’ян – антів, уличів, племен Трипільської культури, держави Скіфії, пізніше ранні козацькі поселення часів Старої та Нової Січей, Війська запорозького на берегах річок і в урочищах. Балки, байраки, долини колись були руслами річок. Є в українській мові слово ”суга”, ”осуга”, що значить – масні, клейкі плями на воді. Найбільше їх буває у заплавах річок, порослих очеретом чи осокою, та біля скелястих берегів, бо граніти та інші тверді породи виділяють своєрідні масла, що вкривають водну поверхню. У записах німецького натураліста, геолога і етнографа, академіка Петербурзької АН Петера-Симона Палласа, який з науковою метою побував у наших краях влітку 1794 року, сказано: ”Біля Сугаклії є пласти крупнозернистого граніту з блідим польовим шпатом”.
Так сталося, що у масиві відомого гідроніму річки загубився унікальний природний топонім урочище. Що він означає? Не варто давати терміну наукове визначення – воно дуже складне, мало зрозуміле пересічній людині. Тлумачні словники пояснюють стисло і ясно: те, що становить природну межу (яр, гора, ліс і т. ін.). Урочищем фахівці-гідрологи називають частини території, відмінні від інших ділянок навколишньої місцевості. Це може бути лісовий масив серед поля, болото або щось подібне, а також ділянка місцевості, що є природною межею між чим-небудь. Урочищем іноді називають і окремо розташовані невеликі населені пункти, оскільки вони виділяються на навколишній місцевості. Урочищами вважають природні скелі, валуни, деякі племена здавна витесували з каменю фігури людей, т.зв. кам’яні баби, а також межові стовпи, які служили кордоном певних територій. (До речі, у мікрорайоні Новоолексіївці м. Кропивницького, який прилягає до Сугаклеї, і сьогодні існує Межовий бульвар). На окремих топографічних картах термін «урочище» використовується для позначення територій колишніх населених пунктів, на яких не збереглася забудова. У минулому історики і географи зараховували до урочищ будь-які населені пункти.
Показовим у цьому плані є науковий підхід до визначення і вивчення урочищ, запроваджений останнім часом в Україні. 16 червня 1992 року був виданий президентський Указ «Про природно-заповідний фонд України». Глава 7, стаття 29 документу «Заповідні урочища» визначають статус і завдання урочищ. «Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані» – сказано у Законі.
Сьогодні в Україні зареєстровано понад 800 урочищ, які мають статус заповідників місцевого і державного значень. На території Кіровоградської області таких об’єктів більше п’ятдесяти. Серед них такі перлини, як водні Каскади у Маловисківському районі, Розлитий камінь у Компаніївському, історична місцевість Ексампей у Новоукраїнському, Панський ліс у Кропивницькому районі. Всім їм присвоєно категорію урочищ-заповідників місцевого значення. В Устинівському районі маємо унікальний об’єкт природи – скелі Монастирище, він належить до заповідних місць загальнодержавного значення. До речі, етимологія назви урочище, так само, як назви річки Сугаклії, має багато версій і припущень. Вони зрештою зводяться до головного призначення урочища – межа, кордон. Походить слово з старослов’янського оурочьнь, тобто, договір, зарані обумовлений кордон між двома племенами, пізніше державами.
Як не дивно відзначати, але жителі м. Кропивницького, дуже мало знають про урочище Сугаклію. Хоча їхнє місто, на відміну від багатьох інших, розташоване серед численних урочищ, які у нас називають Балками. Цих Балок багато, не всі мають назви. Відомі лиш Велика, Суха, Солодка, Озерна, Собача, Мотузянка, Криничувата. Одна з лівих притоків Інгулу, річка Біянка, теж до початку ХХ століття називалася Балкою. Неймовірно казковою і мальовничою є Злодійська Балка, розташована у верхів’ї Інгулу між приміськими районами Стара Балашівка і Лелеківка. Фахівці визначають Балку як заглиблення значної довжини (більше від яру), яке з боків має задерновані схили, відкрите у бік загального ухилу, з плоским або слабо увігнутим дном. Довжина балок – від сотень метрів до 20-30 кілометрів, глибина від кількох метрів до десятків, ширина до сотень. На превеликий жаль, на території нашої області до державного реєстру пам’яток природи занесено лиш одну балку – Грузьку на території Новоукраїнського району. Її площа становить 53,47 гектара. З восьми Балок (тобто урочищ) Кропивницького не обстежена і не зареєстрована жодна. За кожною – неповторна історія рідного краю, який ми продовжуємо вивчати у чужому викладі. Одне з невідомих, але унікальних урочищ маємо у південній околиці Кропивницького. Це природне утворення, яке є частиною Українського кристалічного щита, до складу якого входять так звані геологічні розломи або розриви, які, у свою чергу, діляться на блоки. З п’яти таких гранітних утворень природи в Україні виділяється Кропивницький тектонічний блок. Гранітна основа, фундамент частини блоку розташований, в основному, на обох берегах річки Сугаклії від села Соколівського у південній частині сучасного міста до впадіння річки в Інгул неподалік Завадівки. Його здавна чомусь ототожнили з річкою Сугаклією, яка протікає днищем урочища. Це не просто довга і глибока природна западина з багатими покладами підземних і зовнішніх скель, густим лісовим покриттям і річкою на дні. Це цікава і неповторна історія кількох населених пунктів, які з’явилися по обидва боки урочища Сугаклії ще з середини ХVI століття. Майже всі вони збереглися до наших днів, деякі змінили назви. Одне з поселень XVI століття через 200 років перетворилося у місто, яке сьогодні називається Кропивницький. Етимологічне коріння цих давніх поселень проросли з єдиного кореня – Сугакліївського урочища.
Юрій Матівос