Посеред березня відзначив свій ювілей знаний у нашому краї актор Олексій Дорошев. 35 років вони з дружиною Галиною служать у нашому театрі. На його сцені пан Олексій зіграв понад сто ролей.
– Пане Олексію, згадайте свій творчий шлях. Якими були ваші перші кроки до театрального мистецтва?
– Перший досвід відчуття акторства, де існував справжній театр, я здобув ще в дитячому садку. Саме там з другом, який за сумісництвом був сином виховательки, ми розігрували сценки. Причому тексти придумували самі і без репетицій втілювали ці образи. Я сказав справжній театр, бо всі три компоненти театра були в наявності. Це актори, глядач (діти, вихователька, няні). І третій компонент (тексти) ролі, які треба грати. Аматорське, дитяче творче завзяття мало неабиякий попит глядацьких симпатій, не тільки нашої групи, а й суміжних. Пам'ятаю, як діти наввипередки намагались донести моїм батькам всі ті емоції, які вони отримали від нашої творчості: "А ваш Альошка... сьогодні...». Пам'ятаю свій виступ, який щохвилини переривався дзвінким сміхом дітей, потім нашим з другом-колегою, до цього хору приєднувались гучне реготання нянечки і виховательки. І ця історія завершувалася слізьми від сміху для всіх, хто був присутній. З життєвого досвіду мушу зазначити, що інтуїтивна дитяча творчість нас не підвела. Саме за такою схемою, де є сюжет і тексти, розігрували ситуацію актори театру Дель-Арте.
– Хто був вашим першим наставником на акторській дорозі?
– Батьки мої були енергетиками, будували практично всі потужні електростанції України. Коли я був у четвертому класі, наша родина переїхала до міста Енергодар.Там доля звела мене з Актрисою, яка свого часу після закінчення Дніпропетровського театрального училища працювала у нашому театрі ім М.Л.Кропивницьког. Але вийшла заміж за будівельника і разом з чоловіком поїхала створювати нове місто. Тамара Антонівна Макаренко (Царство Небесне!) стала першим моїм творчим наставником. Вона створила успішний народний театр.Саме від неї я вперше почув такі акторські Імена як М. Білецький, Л.Тімош, К.Паракон'єв, Н.Ігнат'єва, Г.Семенов.
– Театр для вас – це…
– Театр – це перш за все колектив! Починаючи з роздягальні, закінчуючи тими, хто виходить на сцену. Всі залучені до загального творчого результату. Разом ми створюємо атмосферу. Акторська робота – це квінтесенція всіх творчих зусиль, у цьому ланцюжку ми всі пов'язані і кожна людина має важливе значення.Тому театральна людина – це перш за все безкорислива відданість своїй справі. Такі кадри, як кажуть, на вагу золота, і збираються роками. Буде колектив буде і керівництво, режисери. Зазвичай навпаки. Отже, історія театру це історія колективу. І хочеться вклонитися тим акторам, які віддали сцені театру Кропивницького 10, 20, 30, 40 років. Наведу приклад. Акторське подружжя – заслужені артисти України Анатолій і Валентина Литвиненки. Більше 50 років на сцені театру Кропивницького. Але, на жаль, на святкуванні 140-річчя їм керівництво театру повідомило, що місць для них немає… Так само вчинили і з багатьма іншими. Тому ще раз загострюю увагу: колектив це головне і його слід зберігати, примножувати і творчо завантажувати.