Український інститут національної памяті пропонує перейменувати Олександрію. І говорить, що це має відбутися у рамках виконання Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Мотивація наступна: "1784 р. Усиківку перейменовано на Олександрівськ (згодом на Олександрію), на честь онука російської імператриці Катерини ІІ та майбутнього імператора Олександра І". Пропонуємо вашій увазі уривок із книги “Олександрія: історія Задніпров’я” краєзнавця Віктора Голобородька.
Звідки назва Олександрії: 300 років пошуків ідентичності
Чимало таємниць ховає від нас історія. Одна з них — чому саме так, а не інакше назвали Олександрію. Сьогодні, коли триває процес позбавлення українців та всієї України від тоталітарного минулого, все більше приходить розуміння того, що від колонізаторських, загарбницьких найменувань в честь тих, хто рясно полив кров’ю українську землю, хто поклав на олтар утопічної, людожерської ідеї мільйони життів, треба рухатись у напрямку історично та літературно обґрунтованих, милозвучних українських назв. Нехай ті загарбницько-кровожерливі назви продовжують життя у архівних документах, ніж у назвах українських міст і сіл. Але спочатку слід зрозуміти, що власне закодовано у топоніміці міста. І чи є правдивими звичні для більшості, прості, але не завжди історично вмотивовані, пояснення назв.
Одна з таких таємниць — назва міста Олександрії. Олександрія, як відомо, змінила кілька назв. Про це є детальні розвідки різних авторів. А ми спробуємо спочатку дослідити точки зору на етимологію (походження) сучасної назви міста за різними джерелами і висловити власну версію.
“Єгипетські” мотиви у назві від Дмитра Чижевського
Один з найвідоміших дослідників слов’янських мов, німецький вчений Макс Фасмер, товариш у житті та науковий колега українця-емігранта з Олександрії Дмитра Чижевського, пише у своєму класичному етимологічному словнику російської мови дивну, фантастичну, на перший погляд, версію походження назви міста Олександрії. Він виводить назву Олександрії від давньогрецької Александрії — столиці Птолемеїв в Єгипті, що була заснована на згадку про Александра Македонського.
Зауважимо, Макс Фасмер вказує у своєму словнику досить небагато назв населених пунктів та пояснює етимологію ще меншої кількості з них. Про те, що йде мова саме про Олександрію у нинішній Кіровоградській області, сумнівів немає, бо автор словника чітко вказує на повітове місто у Херсонській губернії. Але наскільки фантастичною є ця версія?
Тренд на героя елліністичного світу: Александр Македонський в Задніпров’ї
У 1783 році всевладний фаворит самодержиці Російської імперії (принаймні у справах державних) Григорій Потьомкін, визначає назви для нових просторів імперії і саме за його поданням з’являються Олександрійський повіт та місто Олександрія. А ось цитата з листа Катерини II Потьомкіну 13 червня того ж 1783 року. Імператриця пише, що лист від свого “друга сердечного” (тобто Потьомкіна) 1 червня з Херсона вона отримала. Тут же вона бідкається про вороже ставлення турків та кримчаків, а також передає 100 000 рублів для потреб нового міста імперії — Херсона. Імператорка просить фаворита не давати кораблям занадто довгі назви і зазначає щодо найменувань наступне: “щоб занадто гучне не зробилось обтяжливим, і щоб не було занадто складно відповідати цьому призначенню”. Хоча потім робить поворот у тлумаченні своїх слів і дозволяє як завгодно вчинити з найменуваннями: “як бажаєш з іменами”.
Характерний пасаж з листів про подію, що трапилась зі шведським королем у Фрідрісгамі. Король нещодавно зламав руку, отож невідомо як він почуватиметься у дорозі. Однак, як згадує імператриця, Александр Македонський у схожому випадку перед військом не пасував. А ось ще один цікавий фрагмент вже згаданий Потьомкіним у листі до імператорки. Мова йде про нещодавно захоплений імперією Крим, тобто землі, на які, як вважає Потьомкін, “Александр та Помпеї, так би мовити, тільки поглядали, а російська імператриця прив’язала до скіпетра”. В цих діях Потьомкін вбачає навіть певну містичність. Потім у листуванні все менше згадується цей міфологічний образ і в більшості пізніших листів ні фаворит, ні імператриця про образ античного царя-героя, не пишуть.
Фаворит і державець півдня України – Потьомкін
А от Вольтер порівнює Катерину II з царицею амазонок Фалестрою, яка не сама мусить зваблювати героїчного еллінського царя-завойовника, як це згадується у багатьох давніх джерелах, а Александр Великий мусив би здобувати увагу Катерини II. Насправді це було, звісно, лише загравання з новою володаркою величезної та вже за тих часів могутньої імперії, яка позбавилась зовнішніх боргів, отримала більше коштів на розширення впливу та намагалась активно діяти на зовнішньому кордоні. І амазонський міф став частіше використовуватись для обґрунтування дій Катерини II, адже цариця амазонок Фалестра була володаркою Скіфії-Таврії і тому приєднання Криму трактувалось як відродження імперії амазонок.
Таке постійне звернення до імені Александра було символічним, адже міфологія еллінської держави Олександра Македонського згадується у часи правління Катерини II постійно і цей досить продуктивний міф поширювався і замовленими публікаціями, і численними одами на ім’я імператриці. Катерина II намагалась якимось чином утвердити своє хитке ще правління після вчиненого нею перевороту. І тому використовувала всі засоби для підтримки легітимності влади. Ім’я великого полководця для цього годилось.
Звісно, все це поки що гіпотеза, проте варто згадати, що в Катеринославському намісництві, створеному на прохання Потьомкіна, і був створений Олександрійський повіт і засноване повітове місто Олександрія.
Вже у зрілому віці один з найвидатніших олександрійців Дмитро Чижевський згадував, що він народився в “повітовому місті Олександрії, яке заслуговує більшої уваги, і по суті потрапило в етимологічні словники тільки тому, що я там народився”. Як стверджують науковці, це не більше, ніж гумор великого славіста. Однак чи не саме Чижевський наштовхнув на думку щодо пов’язаності античного світу із назвою міста, свого колегу Макса Фасмера?
На честь Олександра I: версія словників і дослідників
Максим Рильський недарма говорив про те, що варто заглядати у словник, бо там чимало цікавого і важливого для кожного, хто любить рідну мову. І ми вкотре пересвідчилися у цьому, заглянувши до одного з них. Перебуваючи у черговому відрядженні в обласному центрі, автор книги не зміг пройти повз книгарню, що має чималий асортимент наукової літератури. І — о диво! На одній з книжкових полиць здибав унікальну книгу із не менш унікальною назвою саме для краєзнавця — “Етимологічний словник топонімів України”. Це, чи не єдине видання, яке тлумачить з огляду на позицію сучасної науки походження 3700 сучасних та історичних топонімів України. Видання датоване 2014 роком і чимало назв вже є історією, адже перейменовані у зв’язку із реалізацією пакета антитоталітарних законів. Однак є там цікаві знахідки.
Як виявилось, єдиний на сьогодні такого обсягу і рівня український етимологічний словник, містить власну версію походження назви міста. “Ойконім виник як меморіальна назва на честь Олександра I за допомогою характерного для античних топонімів форманта -ія в релятивно-посесивній функції; порівняйте — місто Александрія в Єгипті, назване за іменем Олександра Македонського”. Цю ж думку привласнювальної назви, підтверджує і дослідник з Національного університету “Києво-Могилянська академія”, стверджуючи після проведення детального аналізу назв населених пунктів нинішньої Кіровоградщини, що “найпоширенішим в ойконімії Кіровоградської області є посесивно-релятивний тип номінації (37%). Пояснюється це не стільки характером названих об’єктів, скільки тим, що більшість ойконімів виникла в такий історичний період, коли визначальною була ознака “кому належить” чи “стосовно кого виник”. Тому майже всі вони названі або на честь засновників та власників поселень, або відносно тих осіб, які мали інший стосунок стосовно населених пунктів”.
Аналогічну думку майже безапеляційно підтверджують більшість дослідників назв міст і сіл України. Наприклад, Алла Коваль у відомому виданні “Знайомі незнайомці: походження назв поселень України” повторює ту ж версію, щодо майбутнього імператора, онука Катерини II, уточнюючи про те, що в імперії у часи найменування міста насаджувались, так би мовити, класичні назви, тобто назви, пов’язані з античністю, еллінізмом. Таким чином, можливо, саме еллінська мода вплинула на чиновників, що ухвалювали рішення і подарували місту незвичайну назву, хоча і без чіткого пояснення походження “Олександрії-Александрії” в степах центральної України.
Критика гіпотези про елліністичне походження назви міста
Цікаво, що думка автора книги про те, що це може бути елліністичною модою і формально забаганкою фавориту імперії, викликала бурхливу реакцію одного з краєзнавців обласного центру. Автор критичної оцінки вважає ідею елліністичного впливу фантастичною і говорить, що назва з’явилась взагалі за інших обставин. Все, сталося, переконує дослідник, через велику любов всесильного Потьомкіна до панянки Олександри Браницької, яка була улюбленицею фаворита імператорки. Але тут варто сказати про те, що ця версія не дуже збігається з усталеною традицією присвоювати назви за іменами видатних особистостей, хоча б рівня великих князів та очільників держав. А також не дуже це корелюється із тим, що за таким підходом, назву міста можна розглядати як спробу перенести ім’я великої княгині Олександри Павлівни на назву повітового міста. Останнє, до речі, більш ймовірно, і ось чому.
Олександра Павлівна: ще одна претендентка на ім’я міста
Одна з ріднокровних нащадків імперського двору цілком могла стати “взірцем” для назви міста. Хоча не надаючи жодних документальних доказів, про це впевнено пишуть автори енциклопедичного видання про міста імперії ще царських часів. До речі, саме молода княгиня Олександра була улюбленицею Катерини II і саме вона мала зіграти провідну роль у дипломатичній європейській грі імператорки. Але не судилось це через низку обставин, у тому числі через смерть всевладної бабусі та нещасливі повороти долі Олександри. Тож чи могли назвати місто ім’ям Олександри, яка народилась за рік до перейменування Усиківки, а саме у 1783 році? Теоретично могло таке бути, адже це було ім’я нещодавно народженої дитини імператорської крові.
А ким була панянка Олександра Браницька? За великими рахунком ніким – чи то просто племінниця, чи навіть коханка Потьомкіна. Потьомкін, який хоча і мав багато влади і “респект” імператорки, але в ті часи вже втратив чимало важелів впливу та й навряд чи ризикнув би зневажати імператорський двір таким “приватним іменуванням”. Щодо Олександри, то це не більше ніж версія, яка може бути схожою на правду. Але сприймати її поки що можна лише на рівні аргументу “вірю – не вірю”.
Тож все-таки ближчою до реальності є саме версія із модним напрямом називати навіть малі села та містечка гучними еллінськими назвами, тим самими підносячи престиж імперії і виконуючи певну пропагандистську функцію.
Елліністична міфотворчість: Одеса, Алексополь і не тільки
Варто згадати у контексті підкріплення елліністичної гіпотези назви Олександрії купу інших назв півдня України, що тоді з’явились на світ та несуть на собі відбиток еллінської моди, хоча вже давно сприймаються як властиво українські чи споріднені назви. Наприклад, Одеса, яка має відвертий перегук з ім’ям героя міфів еллінізму — Одіссея — отримала свою назву у 1795 році.
Севастополь, іменований у 1784 році, перекладається з грецької як місто імперії, місто слави. Але найбільш показовою є назва містечка Нехворощі, яке у той час (1783 рік) як і Усиківку, перейменували на еллінський лад — Алексополь. Чому так? Бо це — примха!
Чи хочуть олександрійці далі жити із цим примхливим ім’ям, яке має певну історичну цінність, проте реально не має жодного стосунку до історії краю? Звісно, це питання до всієї громади. Моя особиста думка — назва має зберегтися і продовжитись. Вона не має прямих аналогій і іменних імперських указів, але зберегла милозвучність і власну історичну цінність. Та й зрештою елліністична традиція є першоосновою європейської історії. А саме європейський вектор розвитку демонструє нині українська держава і приймає для себе більшість українців.