Після карколомних подій у світовому політикумі минулого тижня, коли розлетілася в прах ілюзія світопорядку, що вибудовувалась вісім десятиліть начебто на основах гуманізму, прав людини, прерогатив високої моральності, і нації, і держави, і лідери, і кожна людина опинилися ніби перед дилемою – на чиєму ми боці? На боці справедливості, яка очевидна й зрозуміла кожному, у кому не згасло Боже світло – совість, чи на боці вигоди, корисливості, так званого раціоналізму (реаполітики!), а відповідно й всього того, що є у людині темного.
Дивним чином у центрі цієї дилеми опинилася Україна. Ще якихось кілька тижнів тому мудрагелі від політики називали криваву війну, яка точиться на наших теренах, протистоянням великих геополітичних одиниць – ерефії і США. А сьогодні? Чи передбачав щось подібне великий український поет Василь Симоненко, який ще у 60-их роках минулого століття написав:
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Очевидно, це було прозріння таланту. Того явища, яке не піддається поняттю раціоналізму.
Гляньмо з цієї точки зору на наше порівняно недалеке минуле. Щоразу всупереч логіці раціональності і прагматизму ми виживали не просто як біомаса, а як нація. Щоразу відчайдушність морального вибору хоч невеликої частки народу давала шанс історичній тяглості нації. Холодноярська республіка, хай і епізодичний, але спротив під час Голодомору, постання УПА, дисидентський і правозахисний рухи. Чи мала б шанс Україна як держава постати без цього національного, але насамперед морального спротиву? Новітня історія – те саме: Революція на граніті, Майдан, Революція Гідності. Саме це й найбільше лютить росімперію, яка від основ своїх будувалася на протилежних цінностях – загарбницві, сваволі сильнішого, страхові, приниженні людської гідності.
Власне, завдяки цьому вибору сотень тисяч українців на користь світла і совісті (добровольці, волонтери, безліч людей, як допомагають, рятують, лікують, вчать) ми досі не знищені агресором, а четвертий рік боремося, хоч раціональний світ давав нам три дні.
Більшість, а вона досі скрізь раціональна, відразу скаже: нащо такий високий тон? А корупція, а ухилянти, а всяка погань яка проявляє себе і у високих кабінетах, і в армії, аж до того, що смітить на вулицях. Хотіла б я побачити мільйонну націю, яка б залишалася у таких перипетіях, як наші, ідеальною. Навіть якщо її сторіччями не спідлювали, не примушували принижуватись¸ щоб вижити, не вчили служити ворогові, врешті не розбавляли мільйонами чужинців, що в СРСР робилося щорічно і цілеспрямовано. Якби була така комп’ютерна програма і у неї завантажити всі жахи, які пережила Україна, комп би дав однозначну відповідь: такої країни, такої нації, такої мови не існує. Але ми є, і сьогодні якщо не в центрі, то й не на периферії світової уваги.
Юрій Липа у своїй політологічній праці «Призначення України» висловив думку, що наше призначення у здатності осягнути самих себе такими, як нас створили наша історія й географія, фактично повернутися до самих себе. Чи мали ми такий шанс у кінці 30-их минулого століття, коли була написана ця працю? Однозначно, ні. Але сьогодні події відбуваються з космічною швидкістю. Звернімо увагу – найбільші боєвиська попередніх світових воєн з основному точилися на нашій території, великою мірою ціною нашої крові. Ця ціна дуже висока для нас, як і нині. Але сьогодні саме вона змушує країни і мільйони людей робити свій моральний вибір, і він не ілюзорний, а цілком конкретний, який потребує і великих матеріальних затрат.
Ми змусили Європу прокидатися. Безліч людей стали нам на допомогу у всьому світі.
Може, наше призначення у тому моральному виборі, який робили наші земляки впродовж століть? Згадуються два показових моменти. 1000 років тому втікала в нікуди беззахисна донька вбитого короля Англії Гарольда ІІ Годвінсона, Гіта (Гіта Уессекська), щоб насильно не видали її заміж за того, хто вбив її батька. Король-самозванець кинув навздогін гінців та попередив всіх королів і королев Франції, Німеччини, Данії..., якщо приймуть і пригріють втікачку, то піде війною! Спустошить і помститься! Бо ж королівський титул Гіти був дуже йому потрібний!
Ніхто в Європі не допоміг принцесі, бо ніхто не хотів війни (так, як і зараз?)! Єдиною, хто не побоявся і кинув виклик вбивці і самозванцю була королева Норвегії Єлизавета, донька будівничого Софіівського собору князя Київської Русі Ярослава Мудрого!
В новітній час наші миротворці, саме український контингент, під час кривавого конфлікту на Балканах, маючи наказ не втручатися (!), врятували тисячі життів. Бо якщо ти бачиш перед собою зло і маєш можливість протистояти, де твоя совість і серце, коли не робиш цього? Чи ця проста істина очевидна для нинішнього світу? Усі бачать – як, кому і наскільки.
Попередні цивілізації зникли з лиця землі саме тому, що робили згубний моральний вибір.
Слава Україні!
Світлана Орел