Підозрюємо, що якщо ви 14 серпня увімкнете телевізор, то вам будуть цілий день розказувати, що сьогодні Спас, він медовий, а всього їх три. Але це не українська, а російська традиція. В українському селі не знали ніяких трьох Спасів. Розпитайте своїх найстаріших родичів, бо ми всі родом із села. Було Маковія 14 серпня, було Спаса 19 серпня. Ні про які інші спаси не згадується ні у книгах відомих етнографів, ні у живих народних традиціях.
До української культури повсякчас намагаються внести російські традиції. Це стосується і Діда Мороза на підміну Миколая, і масничних «блінов», і ось цих «трьох Спасів». Втім, у книгах відомих дослідників Василя Скуратівського «Дідух: свята українського народу» та Олекси Воропая «Звичаї нашого народу» не згадується про три Спаси. І назви свят в українців зовсім інші.
Маковій, а не медовий спас
14 серпня в церковному календарі відзначається як день семи мучеників Маккавеїв. Але який стосунок до святих мучеників має мак і різне зілля, яке цього дня святять у церкві? Це – відголоски давніх дохристиянських вірувань та поклоніння вищим небесним силам. Православна церква так і не змогла їх викорінити, а щоб якось пояснити, призначила на такі незнищенні в народній пам’яті дні поминання православних святих. Українці поєднували нове християнське значення свята з давнім сакральним змістом. Тобто, в церкві били поклони Маккавеям, а за своїм звичаєм празнували Маковія.
Наші далекі пращури-землероби поклонялися небесним богам, від яких залежало, чи буде «жито» – життя. На допомогу приходили померлі предки, культ яких був надзвичайно сильний. Приблизно 22 червня за новим стилем – день літнього сонцестояння. Звідтак – смерть літнього Сонця-Ярила. Його човен вирушив у вічність і досягнув сьомого неба 1-14 серпня.
Християнську легенду про сімох братів Маккавеїв і їхню матір Соломію давні українці розуміли наступним чином. Соломія (Солома) – це стрижень, на якому тримається сім енергетичних точок людини – «маківок». Душа померлого якраз і має на сороковий день досягнути найвищої сьомої «маківки».
І тому наш Маковій заквітчаний маківками та зіллям. До речі, в російській мові такого слова немає, як, скажімо, і слова Великдень.
У народі знали чи не знали про тих святих мучеників, а от до насіння маку ще з часів язичництва особливе ставлення. Мак в українській культурі мав сакральне значення як насіння, яке захищає від нечистої сили. Ним обсипали худобу, віднаджували відьом.
…Жили собі чоловік і жінка, і були в них малі дітки. Вони зубожіли, худоба падала, і невдовзі в господарстві стало порожньо. Мали вони лише клаптик землі. І ось скопали те поле удвох, та засіяти нічим. Жінка знайшла в сухій траві торішню маківку. Розрізала її, а насінням цілу десятину (гектар) засіяли. Мак вродив щедро. Продали насіння, і так вижили. От що значить мак для українців! Та хіба тільки в цьому його сила?
З язичництва прийшла традиція цього дня на світанку йти до води.
Ось як описує освячення води етнограф Олекса Воропай. Існує переказ, що у Києві до року 1890 жила бабуся, яку називали Козелецькою. Їй уже тоді було сто двадцять років, і вона напрочуд добре зберегла свої сили. До самої смерті могла щось робити дома. Пам'ять її теж добре збереглася. Козелецька пам'ятала ті часи, коли на місці нинішнього Хрещатика були малодоступні хащі, порослі віковими дубами та в'язами. Вона розповідала, що тоді існував у Києві звичай. На Маковея всі кияни сходилися та з'їжджалися на Дніпро святити воду. Все чоловіче населення мало з'явитися на освячення води в козацькому одязі. Шкода, що цей добрий звичай не зберігся досі».
У Тараса Шевченка читаємо: «…На те літо криницю святили, на самого Маковея, і дуб посадили» (Тарас Шевченко).
Ще й до середини 20 століття існував звичай «на самого Маковея» освячувати криниці.
Маком-відюком (самосійний дикий) обсипали будинок, щоб його обминали відьми. Дівчина обсипала маком свого нареченого: «Щоб ти мене тільки тоді покинув, як увесь цей мак визбираєш». Відьма не підбереться до корови спити молоко, поки не визбирає до зернини розсипаний коло хліва мак.
Обрядовою їжею цього дня були шулики (Воропай називає – копули). Печуть коржі, ламають на дрібні шматочки в миску та заливають медовою водою з розтертим маком.
Ні Скуратівський, ні Воропай у своїх книгах не згадують традицію освячення меду на Маковія.
Дослідники звертають увагу на те, що на території України та Білорусі на початку 15 століття цього дня ще не було в календарі свята Винесення чесних дерев Животворчого Хреста Господнього. Тоді як московська частина Київської митрополії встановила його ще у 12 столітті.
Спас – один і єдиний
В Україні 19 серпня Спас. І він ніякий не другий, а єдиний. Цього дня у церкві святять груші, яблука, мед та віночки обжиночків або пучок колосків жита чи пшениці.
Перед Спасом є два тижні посту – Спасівка. Існує легенда, що Спасівка – це продовження Великого посту. Бог відвів Великому посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб він щось із цим зробив, бо людям важко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив піст на дві частини: сім тижнів навесні перед Великоднем і два тижні наприкінці літа перед Спасом. Ось чому за народними віруваннями у Спасівку треба так само постити, як і у Великий піст.
19 серпня – день поминання померлих родичів. За народними повір'ями, це третій виступ мерців на світ: вони з'являються на Страсний Четвер, на Зелені святки та на Спаса.
Василь Скуратівський розповідає, що напередодні Спаса українські господарі скручували свічки. Господиня вносила до хати зеленосвятське, купальське та маківське зілля. І в нього господар загортав першу свічку-трійцю у формі тризуба. Виготовлення свічок такої форми зовсім невідоме росіянам.
19 серпня частували медом. Була така традиція: якщо щось позичали і не віддавали вчасно, то на Спаса повертали з гостинцем у вигляді меду.
Третій спас: не було його в нас!
29 серпня церква святкує перенесення до Константинополя нерукотворного образу Ісуса Христа на полотні. Це наступний день після Успіння Богородиці (28 серпня).
Ніякого «третього Спаса» в українців не було. Ані Скуратівський, ані Воропай не згадують цей день як наповнений якоюсь народною обрядовістю. Про 29 серпня нічого у народних традиціях немає.
Натомість у росіян «третій Спас» супроводжувався різними обрядами і мав кілька назв. «Хлібний Спас» – бо росіяни в цей час тільки закінчують жнива та випікають до свята перший хліб нового врожаю. «Спас на полотні» – в Росії цього дня було прийнято торгувати полотном. «Горіховий Спас», оскільки починали збирати у лісі горіхи ліщини.
«Хлібним» цей Спас просто не міг називатися у нас, бо весь хліб уже давно лежав у засіках. На півдні України збирали ярину від Петра до Прокопа (8-21 липня), а в інших регіонах обжинки проходили десь на Іллі. Про що свідчить і приказка: «До Іллі новий хліб на столі».
Росіяни вірили, що «третій Спас» – останній термін відльоту ластівок у теплі краї. Натомість українці вважали днем відльоту ластівок день Семена 1-14 вересня, і то тільки першим днем.
Тому не варто плутати свої традиції та чужі. І давайте пекти коржі на Маковія, а не «бліни» з маком.