Так можна було б назвати виставку відомої майстрині вишивки нашого міста Зінаїди Андреяшевської: вибрані три десятки вишитих нею рушників протягом усього життя – до 30-річчя державної Незалежності. Іще навчаючись у школі рідного села на Знам’янщині, вона під заохочення рідної бабусі оздобила перші мистецькі полотна гладдю… І зберегла їх.
Бо по-справжньому творчо почала займатися цим мистецтвом у зрілому віці: і хрестиком, і полтавською гладдю, і болгарським хрестом. Зінаїда Володимирівна могла б учасникам виставки, яка відкрилась у центральній міській бібліотеці імені Володимира Панченка, майстер-клас продемонструвати – адже треба знати багато, аби спробувати створити красу на полотні заполоччю. Наприклад, те, що весільний рушник вишивається однією голкою від початку до кінця і довжина його має обов’язково ділитися на сім. Нині література про мистецтво вишивання у нас багата і кожен, хто переймається цим захопленням, має знати ази і правила. Хоча це не значить, що у мистецтві вишивання відсутній елемент творчості. Навпаки: сама майстриня створила багато ексклюзивних символів і малюнків на полотні, чим і цікава її творча манера, не схожа на інші. Розповідати про це марно – треба бачити.
Її вітали друзі: учасники мистецького клубу «Ниточка», народного фольклорного октету з Долинської «Калина», композитори, співаки, поети, артисти, бібліотекарі. Звучали вірші і пісні, а ще розповіді про рушник як оберіг нашого духовного життя. Згадувались часи, коли влада не заохочувала до подібних виставок, а народ самостійно творив вишиття, одягав себе і свої оселі у красу і традиції; нині український час сприяє розвитку цього мистецтва, але у молоді немає такого масового, як колись, рвіння до рукоділля веселковими барвами. Та є вони, народні майстри, які підтримують вогонь предковічного потягу до прекрасного. Серед них – кропивничанка Зінаїда Андреяшевська.
Василь Теліжан