Ніла Крюкова – акторка, майстриня розмовного жанру, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989) за концертні програми 1985-1988 роки, Герой України (2008), якій днями виповнилося б 85, народилася у селі Попівка тодішнього Онуфріївського району.
Працювала у Національній філармонії України. У 1981 році, із співачкою Галиною Менкуш, поставила моновиставу «Маруся Чурай» за забороненою поемою Ліни Костенко. Журналіст і політик Олександр Доній згадував: «Коли була потрібна допомога під час Студентської революції на граніті, прийшла і лягла на граніті поруч з нами. Бо Україна і боротьба за неї були в її серці. В її талановитому, сміливому і доброму серці».
Як акторка театру «Слово» при Спілці письменників співпрацювала з Григором Тютюнником, Олесем Гончаром, Ліною Костенко, Борисом Олійником, Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Дмитром Павличком, відкрила для себе поезію розстріляного відродження. Всупереч заборонам, підготувала 17 сольних концертних програм за творами Т. Шевченка.
«Зробити виставу за "Марусею Чурай" намовив Григір Тютюнник. Розуміла, виступатимемо один раз, і то, якщо прорвемося, – згадувала актриса. – Квитки на виставу розкупили задовго до прем'єри. Ідеологи з міськради, керівництво філармонії в паніці: що робити? Придумали – в день прем'єри виставу переносять із філармонії у клуб заводу "Арсенал". Туди звозять петеушників. Розраховували, що люди з квитками прийдуть на виставу, побачать темні вікна філармонії й підуть. Я встигла повідомити лише кільком друзям. Чорна «Волга» чергує день під вікнами моєї квартири, увечері доставляє до клубу. І раптом! Бачу кількадесят гопників, а решта зали битком набита людьми – стоять у проходах, сидять під сценою, туляться у дверях. Мої друзі стояли під філармонією і спрямовували людей до клубу. Я тоді читала «Марусю Чурай», як ніколи».
1984 року Ніла Валеріївна створила моновиставу за романом Олеся Гончара «Собор», у 1986 виступала у Чорнобилі перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС. Підготувала концертні програми: «Наша дума, наша пісня не вмре не загине» за Т. Шевченком, «Вечір української новели» за творами В. Симоненка, Гр. Тютюника, В. Бабиляка; «Мене колихала калина» І. Драча; «Пісні мужніх» за творами В. Сосюри, К. Симонова, К. Герасименка, П. Воронька; «Зброєю сміху – проти всякого лиха» за творами С. Руданського, І. Нечуя-Левицького, О. Ковіньки, С. Олійника, С. Васильченка, П. Глазового, К. Дяченка. Знялась у фільмах: «На Київському напрямку» (1967, Ганна), «Пропала грамота» (1972), «Кайдашева сім'я» (1993, баба Параска).
Неоніла Валеріївна була беззмінною учасницею щорічних Шевченківських свят «В сім’ї вольній, новій». Особливою популярністю користувалася програма за творами Тараса Шевченка під назвою «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!». 25 травня 2006 р. на урочисте засідання першої сесії Верховної Ради України п’ятого скликання Нілу Крюкову запросили прочитати вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».
З 2006 року, після травми хребта, надовго – 12 років, прикута до лікарняного ліжка і візка. Напередодні 17-ї річниці Дня Незалежності 22 серпня 2008 року в Колонному залі ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України відбувся її творчий вечір. Коли схвильований поет Дмитро Павличко вивіз її на сцену, глядачі в залі піднялися і довготривалими оплесками зустріли артистку. Хоч очі більшості глядачів блищали щирою сльозою, але як радісно було на серці від того, що вона, полум’яна артистка, знову на сцені.
Донька, журналістка Мирослава Барчук розказала, що останні дні мати була ніби в мареві. Потім прокинулася і попросила подивитися, як закінчується вірш Дмитра Павличка «Пророцтво». Доки Мирослава ходила до комп'ютера, вона знову заснула. Вранці, 5 жовтня, Ніла Валеріївна померла на 74-му році, після інсульту.
Похована Неоніла Крюкова на Байковому некрополі столиці.
Віктор Жадько