"20 днів у Маріуполі". Журналістський подвиг. Світло проти пітьми в інформаційній війні. Надзвичайно важливий. Подивитися фільм Чернова – людський обов'язок кожного.
Це цитати з постера, і вони максимально передають суть. Як я і думала, 10 людей в залі. В зручний час недільного вечора. (Причому більшість цих людей не кропивничани)
Так, ми вже втомилися від війни, так, нам хочеться шось легше, веселіше, розслабиться (вай, які повні були зали на "Барбі"!).
Цей настрій широких мас населення миттю вловлюють і політики – і ось вже замість вкладати кошти у виробництво дронів і техніки вони легко, весело і розслаблено виділяють мільйони, мільйони, мільйони на асфальт, на бордюри і велодоріжки, на ремонт теплиць і лижних трас... Під легке, веселе і розслаблене схвалення цього самого населення. Гречкосії.
У цей час Кремль нагинає російський бізнес, примусово відбираючи в нього гроші на військові потреби – мільйони, мільйони, мільйони йдуть на безкінечне, цілодобове виробництво дронів (за іранськими схемами), танків, снарядів. Вони знімають з навчання студентів і змушують їх на заводах збирати дрони. У них війна в крові. Це їхня природа. Вони не чекають, коли війна закінчиться – вони хочуть, щоб вона не закінчувалася ніколи.
Наступного року росія вийде на виробництво 2 млн снарядів на рік (Reuters). Наступного року ВЕСЬ Євросоюз, максимально напружившись, зможе наростити виробництво снарядів удвічі – аж до 600 тисяч на рік (Reuters). Не підкажете, яка цифра більша – 2 млн чи 600 тисяч?
Я це все візуально бачу так: ми всі на одному кораблі, товчемося там шось, сваримося з приводу корабельних важливих справ, а тим часом цей корабель пожирає величезне чудовисько. Ми в нього в пащі вже. Воно вже частину корабля розтрощило і збирається жерти далі. Але ми чудовиська цього не помічаємо – продовжуємо сваритися з приводу корабельних справ, ну, і ремонтувати палубу.
Щоб побачити чудовисько, роздивитися його розміри – сходіть на "20 днів у Маріуполі".
Ми нічим не допомогли цим вмираючим людям, цьому вмираючому місту. Ми тільки нервово читали новини, кидали донати, писали пости підтримки, плакали. Але це їм ніяк, НІЯК не допомогло.
Ми можемо допомогти їм зараз – сходити на цей фільм і показати їм, що ми разом. Що ми про них пам'ятаємо. Що ми усвідомлюємо масштаби цієї страшної жертви, яку ми кинули в пащу чудовиську, щоб воно на мить вдавилося.
Завдяки цим кадрам журналістів Associated Press, які ви побачите у фільмі, світова спільнота отримала потужний удар під дих, прийшла до тями – і почала допомагати Україні зброєю. І тільки завдяки цій допомозі війна загальмувала.
Ага, тобто як виходить: ми хочемо, щоб світ побачив ці страшні кадри війни, щоб зрозумів жах, який переживає Україна, щоб світ нам допомагав... А в самих зали кінотеатрів порожні...
Журналісти – це Мстислав Чернов і фотограф Євген Малолєтка.
Надія Паливода