Прізвище Тулуб у масовій свідомості найперше асоціюється із автркою «Людоловів» Зінаїдою Тулуб. Вона ж – племінниця Олександра Олександровича Тулуба, з дня народження якого на початку жовтня виповнюється 155 років. Правник, історик, громадський діяч, його ім’я тісно пов’язане із нашим містом.
Саме тут він 17 років працював судовим слідчим. Під час навчання в університеті святого Володимира (Київський національний університет імені Т,Г. Шевченка) став членом Київської молодої громади. Активний учасник національного руху і дописувач (під псевдонімами) до львівської преси про утиски українського національно-культурного життя. У тодішньому Єлисаветграді Олександр Тулуб прилучився до громадської діяльності: У 1911 році він став офіційним координатором збору коштів на встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві (мав бути поставлений на тому місці, де споруджено пам’ятник княгині Ользі). У Єлисаветграді О.Тулуб потоваришував із членами Київської “Старої громади” Яковом Шульгіним, Опанасом Михалевичем, Володимиром Ястребовим, пізніше – з Василем Харцієвим, Костянтином Шилом, першим головою єлисаветградської «Просвіти» Василем Нікітіним.
«Стара громада» була свого роду продовжувачкою ідей Кирило-Мефодіївського братства, до якого належав Тарас Шевченко і за участь у якому й був арештований. Тоді ж, у 1847 році, за належність до братства поліція арештувала і батька Олександра Тулуба – Олександра Даниловича. Але його вину довести не змогли. Тож того ж року він вирушає у тодішню глибоку провінцію – у Златопіль (нині Новомиргород), де кілька років працював учителем повітового дворянського училища. Тут Олександр Данилович розпочав творчу діяльність, підготувавши історичний нарис “Златопіль”, опублікований спочатку в “Киевских губернских ведомостях” за 1848 р., а потім у “Современнике” (1850). Одна з вулиць Новомиргорода тепер носить його ім’я.
Олександр же Олександрович крім правничої діяльності займався науковою – він автор численних публікацій з історії, літературознавства, ономастики. З 1922 року – науковий співробітник Всеукраїнської академії наук. Саме тоді він сприяв публікації спогадів Василя Нікітіна про Марка Кропивницького в академічному збірнику «За сто літ».
ДПУ арештувало Василя Нікітіна у жовтні 1929 року. Але він не відчував за собою жодної вини, бо на той час уже відійшов від активної громадської роботи, займався викладанням і краєзнавством. Але ДПУ цікавило зустрічі і зв’язки Нікітіна. Він спокійно повідомив органам про ті контакти, які мав (це зафіксовано у його справі, яка зберігається у нашому обласному архіві): «…Останній раз я був у Києві влітку минулого року. Там, звичайно, у мене є знайомі, що раніше жили у нашому місті, наприклад, Сергій Федорович Тележинський (засновник музичного товариства імені Леонтовича – С.О.), Костянтин Степанович Шило (зять композитора Миколи Лисенка – С.О.), або артист Саксаганський, а в Академії наук О.О.Тулуб. З останнім я листувався з приводу видання в академічному аьманасі моїх спогадів про Кропивницького, що й були надруковані у збірнику «За сто літ» минулого року. Та ще я передав йому для друку свій переклад з російської мови на українську історії революційного руху в місті Зінов’євську авторства відомого революціонера, нині покійного, Олександра Тарковського (батька відомого поета Арсена Тарковського і діда відомого кінорежисера Андрія Тарковського – С.О.). Ще я листувався і бачився у Києві з професором Руліним щодо матеріалів з історії українського театру на Зінов’євщині й передав йому свій рукопис цієї історії для театрального музею, а перед цим цю історію розглядав академік Єфремов і вдова артиста і драматурга Івана Карпенка-Карого Софія Тобілевич і з приводу цієї історії робили деякі свої висновки…».
Після того ще вісім років Олександр Олександрович Тулуб залишався на волі і міг писати і працювати. Серед його спадків – «Київ та його давня давнина в творах народних», що містить народні оповідання, легенди, казки тощо про Київ як самих киян, так і гостей міста. Збірка складається з передмови упорядників а також авторської передмови Олександра Тулуба та чотирьох розділів: І). Передісторична доба м. Києва. II). Феодально-князівська доба. III). Литовсько-польська доба. ІV). Козацька доба (до кінця XVIII століття). Праця видана в Україні лише десять роікв тому, доти більше 80 років пролежала в архівах Інституту літератури. Підготував він також «Словник псевдонімів українськитх письменників».
Та Радвлада не могла довго терпіти таких працівників на українській національній ниві, як він. У 1937-му році був репресований. Помер у засланні. Ні місце, ні дата смерті невідомі.
Світлана Орел