Минулого тижня було оголошено, що онлайн-видання «Без купюр» і «Пульс»(починав, як телестудія) та друкований обласний тижневик «Нова газета» працюватимуть у межах спільного проєкту «Медіаколо». Як розповіли під час презентації головні редактори трьох медіа Наталя Кривошей, Андрій Клочек та Інна Тільнова, це не злиття, а співпраця редакцій, які об’єднали свої технічні та кадрові ресурси для реалізації важливих журналістських проєктів. До «Медіакола» долучилися громадські організації й активісти, які допомагатимуть з експертизою, консультаціями й темами.
Чудова ідея! Жаль тільки, що до ініціаторів не приєдналися ще з десяток сайтів, які з дня у день дублюють одну й ту саму інформацію і де працюють один-два журналісти. Ясна річ, їм фізично не вистачає часу на серйознішу журналістику: аналітику, розслідування, забезпечення різноманітності жанрів, врешті на власний розвиток та налагодження ширших контактів. Колеги часто просто гроблять свої здібності, витрачаючи своє життя на перегони у одноманітному інформаційному потоці, перетворюючись на його чорноробів. А така праця має бути розділена: на інформаціях, як правило, вчаться початківці, а ті, хто вже досяг більшого, займаються серйознішими темами і жанрами. За великим рахунком повноцінна редакція мусить мати з десяток потужних журналістів плюс стільки ж технічних працівників та плюс позаштатні автори, які отримують гонорар і з якими ведеться постійна робота. Ясна річ, у нинішніх умовах про таке можна тільки мріяти. Але, можливо, Медіаколо покладе початок до такої моделі? Дуже хотілося б сподіватись.
Якось перший редактор свого часу дуже авторитетної газети «Дзеркало тижня» Володимир Мостовий у моєму інтерв’ю сказав таке: «У світі прийнято вважати, що журналісти — це пси демократії, вони її охороняють. У нас теж. Тільки наші "пси" охороняють те, до чого вони прив’язані — хто грушу, хто клуню, хто хату. І якщо злодій буде лізти у хату, то той, що біля клуні, гавкати не буде, хоча й те й те є територією демократії. І якщо йому сказати, що ти охороняєш не демократію, а клуню, наприклад, то він тебе ще й загризе».
Останніми роками ця ситуація змінюється на краще. Таки більше з’являється тих, хто охороняє усю територію демократії. Сподіваюся, що ініціатори об’єднання якраз належать до таких. Поки є сумнів щодо наймолодшого, який, наскільки мені відомо, був прив’язаний до однієї з ковбасних «клунь».
Раніше наша журналістська спільнота нагадувала мені крокодила, якого водять на повідку. Він ходить слухняно, заради пайки виконує майже всі команди, та варто йому роззявити пащу, не те що клацнути зубами, як усі поводирі буквально розлетяться навсебіч. А зараз і пайки обрізані по саме нікуди. А у багатьох їх зовсім немає. Якраз час ставати справжнім крокодилом! Ми – велика сила, коли разом, коли відстоюємо спільну правду. Усі це розуміють, але більшість – хтось свідомо, хтось через незнання та відсутність досвіду, хтось задля збереження власних інтересів та амбіцій, не зацікавлені у тому, щоб ми відчули свою силу. Але початок зроблено. Крокодил таки з’явиться?
Світлана Орел