Саме так, узагальнюючи, називає краєзнавець Володимир Босько Амінада Петровича Шполянського, більше відомого, як Дон-Амінадо. Російський поет Євген Євтушенко називав його також провидцем і пророком. Нoвoзбудoвaнa вулиця у Кpoпивницькoму, щo з’єднaє двa істopичних paйoни містa: Кущівку і Apнaутoвe, будe нaзвaнa його ім’ям. Відпoвіднe pішeння ухвaлилa минулого тижня Кpoпивницькa міськa paдa. Як пoвідoмилa нaчaльниця упpaвління культуpи і туpизму міськoї paди Aннa Нaзapeць, упpaвлінням кaпітaльнoгo будівництвa вжe пepeдбaчeнe будівництвo мoсту тa дopoги, якa спoлучить Бoбpинeцький шлях і Сaлгaнні піски тa дoзвoлить opгaнізувaти у цьoму мікpopaйoні pух гpoмaдськoгo тpaнспopту.
Інший краєзнавець Володимир Проліщук відшукав у Державному архіві Кіровоградської області книгу реєстрації актів про народження Єврейської церкви міста Єлисаветграда за 1888-1891 роки. На 22 сторінці запис №103 про реєстрацію народження сина Амінадава у сім’ї єлисаветградського міщанина Пейсаха Шполянського та його дружини Ліби Рози. А датою народження записане 25 квітня 1988 року (за новим стилем – 7 травня). Знайти будинок, у якому проживала сім’я Пейсаха Шполянського в Єлисаветграді, поки що не вдалося.
Навчався Амінадав у нашій славнозвісній Єлисаветградській чоловічій гімназії, після якої вступив на юридичний факультет Одеського університету. Навчання завершив у Києві і, як абсолютна більшість талановитих людей того часу, подався у столицю імперії – Москву. Співпрацював з багатьма газетами й журналами і міг зробити блискучу літературну кар’єру, але перша світова, а потім події 1917 року завадили його потужному становленню. І все ж за цей час він втиг видати дві поетичні збірки в Росії. Емігрувавши під час тодішньої громадянської, яку багато хто називає першою російсько-українською війною, він більше на рідну землю не повертався.
Його перша книга в Парижі так і звалась: «Дим без Отечества». Потім було ще кілька, які мали великий успіх і не лише серед емігрантської публіки.Тонкий лірик, філософ. Гуморист, писав поезію, прозу, у віршованих рядках передбачив падіння більшовиків і розпад СРСР.
Жили. Были. Ели. Пили.
Воду в ступе толокли.
Вкруг да около ходили,
Мимо главного прошли.
Ці слова відображали ставлення Дон Амінадо до сучасної йому історії, та й до власної біографії.
Друга світова війна вчергове перевернула його життя. А те, як "культурна європейська" Німеччина повелася з його одноплемінниками, шокувало Амінадо. Після війни Дон Амінадо працював в установах, що не мають нічого спільного з літературою та журналістикою. Жив під Парижем у містечку Ієр, тому іноді називав себе "ієромонахом".
Підсумком його прожитих років стала книга "Поезд на третьем пути”, яка вийшла у видавництві ім.Чехова в Нью-Йорку у 1954 році, і стала помітним явищем в мемуаристиці XX століття. Дуже цікава та частина мемуарів, де під ім'ям Новоград описаний Єлисаветград початку XX століття. Автор докладно розповідає, які книги захоплювали єлисаветградських гімназистів, в які ігри вони грали в Казенному саду, начитавшись пригодницьких книг Майна Ріда і Купера.
Ось як він писав про місто свого дитинства і юності: «Небольшой городок, забытый на географической карте где-то в степях Новороссии, на берегу Ингула, преисполняет сердце волнующей нежностью, сладкой болью. Потерянный, невозвращенный рай!».
Мемуари не були закінчені. Помер Дон Амінадо в 1957 році, похований у Парижі.