Українська Голгофа

... Уявіть себе на місці матері, яка ховає маленьку дочку десь під п'ятим дубом на третій алеї в парку і повзе до підвалу під звуки вибухів по розтрощеній бруківці, бо там чекає ще менший за віком синок з важкими травмами... А донечки більше не буде. Ніколи. Її вбили росіянє.

... Уявіть себе на місці молодої удови, яка дивиться як закривається віко труни над коханим, з яким відсвяткували весілля всього місяць тому, а потім він пішов захищати рідну землю.... Вона ще відчуває тепло його рук, вона ще мріє прокинутися від страшного сну, але це не сон. Її коханого більше не буде, ніколи. Його вбили росіянє.

... Уявіть себе на місці дитини, яка три дні знаходиться під завалами рідного будинку поруч з трупами батьків, які прикрили її своїми тілами... Її батьків більше не буде, ніколи, їх вбили росіянє.

... Уявіть себе на місці пари похилого віку, які все життя будували по краплині будинок, а сьогодні стоять над його розвалинами і стогнуть від болю, бо під завалами назавжди лишилися їхні діти, онука і кішка...

Їх більше не буде, ніколи, їх вбили росіянє.

... Уявіть себе жінкою, яку два дні гвалтував російський ви…к, перед тим вбивши на її очах її чоловіка, Її чоловіка не буде більше ніколи. Його вбили росіянє.

І вона ніколи не стане такою, як була. Її частину також вбили росіянє.

... Уявіть себе вагітною на 9 місяці дівчиною з несумісними з життям травмами, яка, можливо, ще усвідомлює, що дитина в її животі вже ніколи не народиться, не поворухнеться, не буде беззубої посмішки і промінчиків в оченятах. Нічого більше не буде. Їх обох вбили росіянє.

... Уявіть собі що це ви ідете за хлібом в окупованому місті, а вас розстрілюють російські солдати, просто заради забави, відчуйте, як вгризається в тіло куля, як тече гаряча липка кров, як наповнюється запахом заліза ваш Всесвіт і стискається, стискається до точки на асфальті. Вас вбили росіянє.

... Уявіть собі, що це вас і ваших рідних в спробі виїхати з міста перехїхали танком росіянє, заради забави переїхали, і ви відчуваєте як багатотонна махіна трощить ваші кості і кості ваших дітей, чуєте останній стук власного серця.

Вас більше не буде, всіх вас вбили росіянє.

Помножте це все на тисячі і тисячі, і скажіть собі – коли ще ви цю націю зможете назвати братами…

Петро Стеблина


Надрукувати   E-mail