Великі (і не дуже) відкриття часто робляться випадково. Переглядала якийсь класичний американський фільм і в кінці звернула увагу на титр Dimitri Tiomkin. Не американські якісь ім’я та прізвище, ніби на наші схожі. Гугл у поміч – о, то маємо знаменитого земляка!
Дмитро Зіновійович Тьомкін (1894-1979) народився в Кременчуці на Полтавщині. Вчився в Петербурзькій консерваторії, певний час служив у політуправлінні Петроградського військового округу, готував революційні музичні вистави. Потім емігрував до батька у Європу, а далі за порадою відомого співака Федора Шаляпіна – у США. Там одружився з балетмейстеркою, гастролював з її трупою і зрештою потрапив у Голлівуд.
Голлівуд у масовій свідомості – це давно вже не місто поблизу Лос-Анджелеса (менше за Кропивницький ). Голлівуд – це вже багато років мем, яким іменують всю американську кіноіндустрію. Дмитро Тьомкін став писати музику до фільмів і досяг такого успіху, що міг не зв’язувати собі руки довгостроковими контрактами і залишався вільним художником. Продюсери самі його знаходили.
У його фільмографії – кілька десятків стрічок, серед них і золотий фонд – «Незнайомці в потязі», «У випадку вбивства набирайте М», «Тінь сумніву» Альфреда Хічкока. Цитати з композицій Тьомкіна звучать у культовому радянському серіалі «17 миттєвостей весни» та в «Безславних покидьках» Квентіна Тарантіно. Дмитро Тьомкін також став продюсером радянського фільму «Чайковський» та популярної в колишньому СРСР стрічки «Золото Маккени». Його пісні виконували Девід Боуї і Барбара Стрейзанд.
Композитор з України 22 (!) рази номінувався на престижну кінопремію Оскар і одержав аж чотири (рекорд для композиторів) золотих статуетки. Дві з них – із рук самого Уолта Діснея.
…Одного разу американські колеги, зачаровані музикою Дмитра Тьомкіна до якогось вестерну, запитали: як йому, вихідцеві з далеких країв, вдалося так точно передати дух безкраїх американських просторів? На це Дмитро Тьомкін тільки махнув рукою: «А нічого складного – степ він і є степ». Причому нібито вжив саме слово steppe, а не прийняте в Північній Америці praine (прерія).
Дмитро Тьомкін написав спогади про своє життя до еміграції, де згадується й Україна: «Однажды я услышал звук, который заставил меня сесть на койке и вслушаться. Это была песня — украинская песня. В карауле появился новый солдат, когда он говорил с другими, то явственно слышался его сильный украинский акцент. Неожиданно у меня вспыхнула надежда. Я сам был с Украины — а в нашей области всегда было сильно чувство землячества. Может быть, этот солдат рискнет помочь земляку? Но поверит ли он мне? По-украински я не говорил — я уехал оттуда ещё ребенком и начисто забыл говор. Мои воспоминания об Украине были отрывочны и малы — как тогда, так и сейчас. Я хорошо помнил звездные ночи. Я никогда более не видел нигде таких ярких звезд — только однажды, когда я ехал из Голливуда в Мехико, я увидел звездное небо над пустыней, и это мне напомнило об Украине. Я помнил крестьянок, стиравших белье в реке, молодых женщин, которые валиками отбивали одежду и пели старые песни. Мелодии были очень красивыми и печальными, но слова были настолько древними, что я их не понимал. Я помню их очень красивые ноги — даже в Голливуде я не видел таких стройных ног. Я помню, что, будучи маленьким, я даже устыдился того, что я так долго смотрел на них — мне это казалось чем-то неприличным».
Дмитра Тьомкіна пам’ятають на батьківщині, зокрема, в Кременчуці його іменем назвали колишній провулок Крупської. Та я ще не сказала головного: історія родини голлівудського оскароносця Дмитра Тьомкіна безпосередньо пов’язана з нашим краєм!
Його батько Зіновій Іонович Тьомкін (за фахом лікар) народився у Єлисаветграді (тепер Кропивницький). А мати Марія Давидівна Тартаковська, викладачка музики – у Новогеоргіївську (тепер Світловодськ на Кіровоградщині).
Професійним історикам та краєзнавцям є що шукати!
І насамкінець: рідний дядько композитора Володимир (Зеєв) Іонович Тьомкін свого часу був помітною фігурою в міжнародному сіоністському русі, а до того з 1893 по 1917 рік служив казенним рабином (єврейським священиком) у Єлисаветграді. Місцева єврейська громада так поважала Зеєва Тьомкіна, що у 1910 році подарувала йому будинок.
Можливо, він і зараз десь є в історичному центрі Кропивницького.
Ніна Даниленко
