Сто років (а якщо врахувати появу першої гімназії, яка теж була своєрідною кузнею кадрів, то й усі 150) провідний вищий навчальний заклад нашого краю мав педагогічний профіль. Тут складалися цілі академічні школи, які славилися далеко за межами регіону. Тепер це просто собі університет.
Власне, і сама ця назва стала результатом божевільної моди на подібне, коли усі інститути в Україні в одну мить перетворювалися на університети та академії, а за ними підтягувалися й технікуми та ПТУ. Коли у сферу освіти вривається мода, вона не лище перевдягає її у невластиві, часом смішні шати, а й однозначно знижує загальний інтелектуальний рівень. Однак, це був швидше антураж, данина тенденції, перед якою навряд чи можна було встояти.
Але чи перетворились колишні інститути на класичні університети? Смію сказати – ні. Бо для цього треба було зробити таку масу роботи, яка була просто не під силу ні кадровому, ні ресурсному потенціалу провінційних навчальних закладів. Адже класичні університети формувалися до того більш ніж по півтора століття. Як можна було перестрибнути цю прірву за кілька місяців, поки оформлялися папери у Міністерстві?
Я переконалася особисто у цьому, пару років викладаючи на кафедрі видавничої справи і журналістики. Це ж була нова спеціальність, яка довгший час навіть не сертифікувалася. Усі прграми і система практик – елементарна калька з підготовки педагогів-філологів. Певний час залучали до викладання журналістів-практиків, але всі вони були поступово витіснені, як інородні тіла. Практично усі викладачі цієї кафедри – випускники колишнього російського відділення філфаку. Підозрюю, що й на інших «нових» спеціальностях такий же рівень підготовки.
Але! Ось що сказано в урочистому зверненні на сайті пед… ой, тепер уже ні, університету: «Історичні часи вимагають історичних рішень та дій. Щоб не просто вижити, але розвиватися і закладати міцний фундамент для майбутньої відбудови та процвітання – ми теж повинні змінюватися. Саме тому трудовий колектив університету на чолі з ректором Євгеном Соболем прийняв – а Міністерство освіти і науки України підтримало – рішення про зміну назви Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка на Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка.
Нинішнім рішенням відкриваємо шлях до нових спеціальностей і освітніх програм, до нових можливостей для наших студентів та випускників, до нових академічних вершин і професійних горизонтів для наших викладачів — відкриваємо нову сторінку історії нашого університету, закладу класичної і багатопрофільної вищої освіти».
Замість цих барабанних слів варто було б опублікувати звіт, як модернізовано навчальні програми (йдеться про десять нових спеціальностей!), наскільки система практик відповідає вимогам сьогодення, скільки залучено висококласних фахівців-викладачів, адже після Перемоги країну відбудовуватимемо не гучними гаслами та порожніми фразами, а тяжкою працею, і потрібні будуть чіткі знання, навички, кваліфікації. Залучити ж до таких знань, навчити любити і поважати їх – завдання саме педагогів. Справжніх, які виховувались на столітній традиції. Недарма кажуть, що війни виграють педагоги і священики. Відбудову країни – теж.
Світлана Орел