Сиджу і реву. Отримала листа від учня, якого не бачила десять років. "Вітаю, Оксано! Це Даня. Я б хотів подякувати Вам за те, що коли я ще жив зовсім в іншому інфополі, Ви плекали в моїй тоді ще маленькій голові ідеологію вільної України, яка, дякувати Богові, проросла... Шкода хіба що за те, що дякую тільки зараз. Я ще ніколи настільки не кайфував від того, що я українець.
... Згадую не лише наш із Вами шкільний гурток журналістики, а й дитячий табір ім. мецената Євгена Чикаленка на Черкащині, на який Ви мене і моїх однокласників запросили. Наші з Вами заняття у школі були про загальну ерудицію та вміння мислити в цілому, а от табір був тим, що зародило в мені зернятко українства, коли довкола був суцільний совок. Усі ці повстанські пісні, уроки історії під абсолютно іншим кутом зору, ніж у вчителя історії, пізнавальні екскурсії. Це було дуже потрібно, і тепер, озираючись назад, я розумію, що цього всього було в нашому дитинстві замало і точно хотілося б більше. Саме в Таборі я вперше дізнався, що таке Холодний Яр.
На початку повномасштабної війни я почав заглиблюватися в цю тему і в безліч інших... З початком вторгнення для мене ожив Шевченко, скинувши весь цей забронзовілий шкільний культ “Вічного Страждальця Тараса”. Читав Кавказ і ледь не плакав, особливо дізнавшись, які ічкерійці киці, що різали русню в ім'я Аллаха ще пару століть тому. Особливо розчулило те, як Імаму Шамілю, коли той був у засланні в Києві, наші студенти кидали у карету ПЕРЕПИСАНІ ВІД РУКИ копії Шевченкового Кавказу.
Натепер основна моя емоція – шок. Не від того, що роблять росіяни, а тому що он, виявляється, які круті в нас українці. Були і є.
Дякую Вам за все, Оксано.
Знайте: ми обов'язково переможемо. Слава Україні!
Ваш Даня. Біотехнолог за фахом, волонтер російсько-української Війни за родом занять".
Оксана Левкова