Погодьтеся, що хоч раз у житті, а ви таки замислювалися: яким він був, Тарас Шевченко? А це унікальна можливість роздивитися його фотопортрет, зроблений у 1858 році. Оригінал цього знімка зберігається в Яніни Шкоди — представниці родини Шевченка по лінії його старшої сестри Катерини Григорівни Красицької. А тому він не зазнав ні редакторської корекції, ні політичного ретушування, що дуже часто безцеремонно робилося у різні часи з його портретами.
Це фото Тараса Григоровича видасться знайомим. Та то й не дивно, адже з нього написано чимало картин різними художниками, створено десятки плакатів, у яких автори надали Кобзареві рис, яких насправді у нього не було. Ось погляньте на цю другу в житті Тараса Григоровича світлину (перша зроблена 30 березня 1858 року) — і не можете не помітити лагідного, трохи іронічного погляду втомленої життям людини. Про погляд Шевченка збереглися спогади російського письменника І. Тургенєва, який познайомився з ним на початку 1859 року: «...небольшие серые глаза, взгляд которых, большею частью угрюмый и недоверчивый, изредка принимал выражение ласковое, почти нежное, сопровождаемое хорошей, доброй улыбкой».
А ось чого в ньому зовсім немає, то це жагучої ненависті, якою пізніше наділили Тараса Григоровича революційні художники. «Он был, как дитя, добродушен, ласков, доверчив, — пригадувала К. Юнге, яка добре знала Шевченка. — Всякая малость радовала его, всякий мог обманывать и эксплуатировать его. Несмотря на все зло, на несправедливости, которые он испытал в своей многострадальной жизни, вера его в людей и добро не поколебалась».
Загалом же відомо одинадцять фотопортретів Шевченка, зроблених у Петербурзі та Києві. І судячи з того, що після його смерті в опису речей, які були у квартирі, не згадується жоден фотопортрет, Шевченко щедро роздаровував їх друзям і родичам. Завдяки такій щедрості, до наших днів з одинадцяти знімків дійшли оригінали десяти з них. У тому числі і ось цей.
Між іншим, у середині ХІХ століття фотографія була недешевим задоволенням. І все–таки фотографувався він досить часто — одинадцять разів за три роки! В той же час Тарас Григорович у щоденнику і листах до друзів та знайомих не раз нарікав на постійне безгрошів’я. У листі до актора М. Щепкіна 6 грудня 1858 року він, зокрема, написав: «Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду».
З негатива цього знімка 1863 року у фотоательє Здобнова віддруковано близько сотні фотопортретів, які отримали всі(!) на той час сущі представники великої родини Шевченків. А те, що родина справді була великою, може свідчити хоч би той факт, що старша сестра Тараса Катерина мала дванадцятеро дітей! За словами Яніни Шкоди, нині родина Шевченків нараховує більше 1300(!) імен і щороку цей список продовжує поповнюватися.
Цей же фотопортрет передали внукові Катерини — Єгору Степановичу Красицькому, нащадки якого і зберегли його до наших днів.
А щодо точної дати фотографування, то однозначно можна стверджувати, що відбулося це після 6 квітня 1858 року. Бо 29 березня Тарас Григорович побував у обер–поліцмейстера І. Таволги–Мокрицького, який порадив Шевченкові поголитися, бо «отставным рядовым» тоді заборонялося носити бороду. Тому наступного дня, 30 березня, він сфотографувався у шапці, кожусі і з бородою, а після цього поголився і 6 квітня «имел великое несчастье облачиться во фрак и явиться к своему главному надзирателю графу Шувалову». Більше Шевченко бороди не носив...
А знімок цей не втратив навіть найдрібніших деталей, адже копіювався він лише один раз — для розміщення на цій сторінці. Отож вас, шановні читачі, тільки це одне копіювання і відділяє від справжнього образу сорокачотирирічного Тараса...
Людмила Іваннікова