«Посеред серпня – шості роковина, як мій батько пішов у засвіти.
Це – гарна і вдумлива стаття про нього, яку ще ніхто не читав, написана людиною, що знала його дуже добре. Статтю, яку мав би і хотів би написати я, якби мав внутрішню здібність коли-небудь не бути затягнутим всередину сюжету чергової з так і не намальованих, а може вже й намальованих батьківських картин».
Олександр Кир’янов
Що ми так любимо і цінуємо в графічних творах Володимира Васильовича Кир'янова? Чим художник незмінно захоплював своїх шанувальників і друзів? Філігранною технікою графіки, простотою або елітарністю, або навпаки – своєю доступністю? Відкритістю світу та внутрішньою свободою, відданістю раз і назавжди обраному шляху? Парадоксальним поєднанням зовнішньої відкритості та комунікабельності – з найбагатшим, щедро наповненим, складним і живим внутрішнім світом. У його роботах завжди присутня вічність – вищий, богонатхненний сенс світобудови.
Споглядання робіт справжніх художників завжди піднімає і очищає душі, сприяючи розкриттю духовного і творчого потенціалу глядачів. Напевно тому до Кир’янова завжди тягнулися і тягнуться люди творчих професій. Але не тільки: і в особистому контакті, і своїми творами художник умів знаходити спільну мову з ким завгодно – робітниками й чиновниками, людьми науки і культури. Він вибудовував з усіма доброзичливі і шанобливі стосунки. Для одних був веселун і балагур, свій хлопець, для інших – витончений і глибокий мислитель, ерудит у галузі історії мистецтв. При цьому Володимир був завжди вкрай вибагливим та охайним в близьких дружніх стосунках, далеко не кожного впускаючи в інтимне коло задушевного спілкування.
Ще малюком, взявши олівець і почавши малювати, художник працював в одного разу знайденому і назавжди обраному творчому напрямку, який так зачарував його в дитинстві. На все життя він так і залишився дитиною – зачарованим мандрівником, який захоплено споглядає і пізнає навколишній світ.
Розглядаючи твори мистецтва, завжди виникає спокуса розібратися в сюжеті твору, зрозуміти початковий задум художника. Зробити це зовсім не складно, якщо робота виконана в стилістиці класицизму або соцреалізму – такі твори створюються за загальновідомими канонам і легко зчитуються, маючи однозначно-канонічне тлумачення і зазвичай геть позбавлені підтексту, подвійного дна.
Всі роботи Кир’янова багатовимірні: технічно філігранні, гармонійні, композиційно досконалі. Не тільки глибоко психологічні, але ще й одухотворені вищим, вічним божественним змістом. Як говорив Набоков, «проза Гоголя щонайменше чотиривимірна. Його можна порівняти з його сучасником математиком Лобачевським, який підірвав Евкліда світ... ». Точно так композиції нашого видатного земляка підірвали сформований, затишний, маленький світ сюреалізму модних галерей і глянцевих альбомів.
Картини Кир’янова завжди заворожують, притягаючи увагу, як магнітом. Домінуючий їхній настрій – спокійне, умиротворене, медитативне споглядання дива. У художника немає "хворих" – тривожних і страшних, неспокійних картин. Але при їх спогляданні завжди присутнє почуття дотику до вічності, до заповідної таємниці. Можна лише відчути її присутність, але не висловити словесно. Картини Кир’янова слід дивитися мовчки. Споглядати, вбираючи мудрість творіння. Багато що було написано про загадкову посмішку Джоконди, чудесні світи Босха і Брейгеля. У кожній картині Володимира – загадка, висловлена трохи інакше, але все та ж, і все про те ж.
Як правило, Кир'янов не вишиковував композиції свідомо – через розум і глузд, перебираючи і комбінуючи образи за хрестоматійними шаблонами і схемами. Нікого ніколи не копіював – у творчому процесі був самостійний і самодостатній, його почерк легко пізнаваний. Роботи художника яскраво індивідуальні, їх неможливо сплутати ні з чиїми іншими.
Якщо перед нами не ілюстрації, то сюжети і образи картин Кир’янова завжди не вигадані, не вичитані в розумних книжках, не скомпоновані з готових хрестоматійних шаблонів або знахідок інших майстрів. У них не зустрінеш тривіальні образи або збиті сюжети. Але при всій хитромудрості і фантастичності, а часом – і лаконічній простоті композицій, художник не мотивований бажанням причарувати або здивувати глядача. Він лише розповідає глядачеві про те, що і як побачив і відчув сам. Він передає глядачеві свій досвід пізнання світу.
Наділені могутнім магічним потенціалом, ці картини буквально приковують до себе увагу, заворожують, тягнуть до себе і в себе, занурюючи глядача в чудовий світ, змушуючи знову і знову повертатися – і знову розглядати, вбирати, насолоджуватися... Побачені одного разу, ці композиції як кинуті в грунт зерна проростають в душі глядача, живуть в ній. І випадково, або дуже доречно ситуації, ці композиції знову спливають в пам'яті, щоб нагадати про себе, передати глядачеві якісь послання з іншого, божественного світу.
Можна постаратися розшифрувати месидж – явне або приховане послання робіт художника. Піддати їх аналізу, знайти відповідності в фольклорі і міфах, інтерпретувати і пояснити в рамках тієї чи іншої естетичної парадигми; іншими словами – виміряти алгеброю гармонію: убивши штрихи і тіні, розібрати прекрасне, як труп. Але все ж не варто шукати в роботах Кир'янова якийсь таємний код да Вінчі, підбирати ключ, вгадувати, що ж конкретно зашифрував Майстер в тій чи іншій своїй композиції. Його творчість є парадоксальною: інтуїтивно зрозумілою будь-якій дитині, але і здатною поставити в глухий кут будь-якого титулованого мистецтвознавця.
Володимир не складав ребуси. Він був художником-візионером, який графічно оформлював все те, що спонтанно, у вигляді образів і символів, як відповідь на ті чи інші зовнішні впливи, спливало з глибин душевного мікрокосму – загальнолюдського океану особистого і колективного несвідомого. У цьому й полягав його Дар, отриманий від богів. Художник розмовляв з потойбічним світом духів – Елізіумом (Елізіум), ставив і отримував відповіді на питання у вигляді образів, які фіксував на папері.
Розуміти творчість Кир’янова слід лише в нерозривній цілісності. Сам Майстер ніяк не пояснював, не розшифровував послання своїх робіт. Він так і пішов від нас, залишивши наодинці з загадкою. Пішов туди, де мешкають душі його кумирів – Дюрера і Брейгеля. Залишивши свої композиції тлумачам і шанувальникам майбутнього.
О. Афанасьєв