Олександр Лишневський, якому на початку листопада відзначається 155-річчя, архітектор, який розпочинав свою професійну діяльність в Єлисаветграді, де шість років (1895 – 1901) працював головним архітектором міста. За його проєктами та під його наглядом були споруджені будівлі, що залишили помітний слід у міському середовищі.
Уродженець Херсона О. Лишневський одружився 19 серпня 1890 року з одеситкою Сарою-Софією Варшавською. У жовтні 1894 року подружжя та двоє дітей перейшли у православ'я, оскільки громадяни православного віросповідання у Російській імперії мали більше привілеїв та прав порівняно з іудеями, тож православному архітектору було значно простіше отримати місце на державній службі та будувати кар'єру.
4 листопада 1894 року О. Лишневський завершив навчання у Петербурзькій Академії мистецтв з малою золотою медаллю у званні класного художника першого ступеня.
За шість років проживання в Єлисаветграді у подружжя Лишневських народилося троє дітей. У Метричних книгах про народження, шлюб та смерть Успенського храму міста Єлисаветграда, які зберігаються у фондах Державного архіву області, є записи про народження та хрещення дітей Олександра та Софії Лишневських – дівчаток Надії та Любові, і сина Гліба.
На недавнього випускника Академії мистецтв в Єлисаветграді були покладені різноманітні обов'язки. Він виконував проєктні роботи і наглядав за будівельними роботами на замовлення міста; перевіряв на відповідність законодавству проєкти приватних будівель, поданих для затвердження в міську управу, контролював проведення за цими проєктами будівельних робіт; проводив експертизи існуючих будівель, керував роботами з благоустрою міста.
Згодом О. Лишневський згадував, що за єлисаветградський період своєї діяльності він збудував «дуже багато громадських і приватних будівель та дорожніх споруд», при цьому виконання службових обов'язків давалося йому інколи «дуже важко».
Окрім яскравої авторської манери у спорудженні будівель, зодчий проявив також свої організаторські здібності. Отримавши посаду головного архітектора міста, він підписував документи на будівництво, затверджував типові та авторські проєкти. За роки роботи О. Лишневського в Єлисаветграді були виконані картографічні схеми районів міста, що дало можливість чіткіше розподілити земельні ділянки під забудову. На початку ХХ століття місто Єлисаветград було одним з кращих та упорядкованіших у Російській імперії, і не поступалося багатьом губернським містам – саме таку оцінку тодішньому архітектурному обличчю міста надала «Велика енциклопедія» (за ред. С. М. Южакова), видана у 1902 році. І у цьому велика заслуга міського архітектора Єлисаветграда О. Лишневського.
Архітектурне оформлення будівель О. Лишневського відрізнялося різноманітністю: не віддаючи переваги якомусь одному стилю, архітектор дотримувався у своїй творчості еклектичного методу. Однією з сильних сторін Олександра Львовича було його вміння вписувати будівлі в міську забудову, не пригнічуючи існуючого оточення. Архітектор включав в свої споруди окремі архітектурні елементи будівель, споруджених його попередниками.
Архітектура схильна до модних тенденцій, тому не виключено, що домовласники бажали бачити оформлення своїх будинків притаманними тому часу модними архітектурними елементами, які їм подобалися, а архітектор на перше місце ставив інтереси замовника.
Відомі проєкти О. Лишневського демонструють прагнення архітектора використати в оформленні фасадів приватних будівель виразні за формою і опорядженням віконні прорізи, глибокі профілюючі карнизи та фігурні фронтони, різні види русту та оригінальну ліпнину. Цей багатий арсенал декоративних рішень дозволив автору внести в архітектурне обличчя Єлисаветграда високу культуру фасадних рішень. При виборі тих чи інших стилістичних палітр, архітектор враховував смак і платоспроможність замовника, що щоразу накладало свій відбиток на зовнішній вид будівель, фасади яких зрідка відрізняє скромність опорядження.
У стосунках з будівельниками архітектор уже на зорі своєї практичної діяльності виявляв «однакову суворість і вимогливість в інтересах якості споруди», а «для приватних осіб приніс неоцінену користь, ознайомлюючи і роз'яснюючи домовласникам, що означає «добре зроблено, добре побудовано».
Що ж побудовано у Єлисаветграді за проєктами О. Лишневського, та до яких об’єктів він був причетний, дізнаємося з двох документів, що написані ним власноруч.
У 1908 році, подаючи Curriculum vitae (резюме) для заміщення посади старшого техніка Санкт-Петербурзької міської управи, О. Лишневський вніс до нього десять своїх робіт, виконаних в Єлисаветграді:
- Громадська жіноча гімназія на 800 учениць. (Нині стара будівля педагогічного університету – тут і далі у дужках прим. авт.).
- Будівля земського реального училища. (Домова церква).
- Лікарня Червоного Хреста. (Лікарня св. Анни).
- Міські скотобійні.
- Державний банк. (Ця будівля по вулиці Великій Перспективній навпроти головної площі міста передана обласному краєзнавчому музею).
- Будівля міського електричного трамваю. (Була у районі стадіону факультету фізичного виховання по Європейському проспекту).
- Будівля Пушкінського міського училища. (Будівля колишньої школи №7).
- Міські торгові ряди.
- Головна синагога.
- Два дерев’яних мости через річку Інгул.
16 лютого 1901 року О. Лишневський звертається з письмовим проханням до міської управи за дозволом на будівництво власного будинку у 2-й частині міста по Петрівській вулиці, на купленому ним домоволодінні. За міським поділом на той час, 2-га частина – це лівобережна частина міста від Ковалівки до вулиці Великої Перспективної. Отож, домоволодіння О. Лишневського слід шукати по вулиці Шевченка від вулиці Великої Перспективної до педагогічного університету. 4 березня був отриманий дозвіл та погоджений план майбутнього будинку О. Лишневського.
Та менш, ніж через два місяці, Олександр Львович пише заяву на звільнення з посади і поспіхом залишає Єлисаветград, переїжджаючи з сім’єю на постійне місце проживання до Санкт-Петербурга, де згодом стає одним з провідних архітекторів цього міста.
Чому міська влада Єлисаветграда не зберегла такого фахівця?
За однією версією, О. Лишневський вирішив звільнитися з посади міського архітектора Єлисаветграда після того, як на нього подали скаргу місцеві будівельні підрядники, звинувачуючи архітектора у тому, що він бере приватні замовлення на шкоду службових обов'язків, а також виявляє при виборі підрядників «надмірну і зайву прискіпливість».
За іншою версією, у роки, коли О. Лишневський займав посаду міського архітектора Єлисаветграда, міська влада проєктувала та будувала багато об’єктів, тож головний архітектор міста був перевантажений. Складнощі у цій роботі виникали ще й через те, що по кілька разів змінювали місце будівництва та кошторис цих об’єктів, тож О. Лишневському доводилося робити кілька проєктів однієї й тієї ж будівлі.
У 1918-1919 роках О. Лишневський працював на залізниці у Мурманську. Потім Олександр Львович переїжджає з сім’єю в Україну і служить у Смілянському управлінні цукрової промисловості та викладає будівельне мистецтво у Смілянському політехнічному технікумі. За іншими даними родичів архітектора, начебто у 1919-1921 роках О. Лишневський працював «обласним архітектором правобережної області Цукротресту».
На жаль, віднайти підтвердження цьому у фондах Державного архіву Черкаської області не вдалося, оскільки не збереглися архівні документи щодо діяльності Смілянського технікуму та Цукротресту.
Через проблеми із здоров’ям дружини архітектора Софії Абрамівни Лишневської, донька Люба змушена була залишити навчання і в 1918 році поїхати з нею до міста Харкова. Там у клініці лікаря Л.Л. Гіршмана Любов Олександрівна намагалася врятувати зір своєї матері. Та після невдалого лікування разом з матір’ю переїжджає до сестри батька у Єлисаветград. У цьому місті вона йде працювати викладачем історії російської літератури, а у 1919 -1921 роках була завучем трудової школи №12. У 1921 році Єлисаветградський повітовий відділ народної освіти відряджає її до міста Сміла, де Любов Олександрівна завідує секцією Смілянського райкому профспілки «Цукровиків», у віданні якої перебувало 33 заводських школи, 5 дитячих будинків, дитячі садки та майданчики.
У 1923 році сім’я Лишневських повернулася до Петрограда – місту були потрібні грамотні архітектори.
Володимир Поліщук