Я зла... Я страшенно зла... І чи є причина на злість, вирішуйте самі... Отже, передісторія. Наш земляк, який воював ще з початку війни, з 2014-го, і тоді був дуже тяжко поранений і який не всидів вдома, а знову пішов воювати, повторно дуже тяжко поранений. ЧМТ, поломані руки, побите обличчя, все тіло, переломані хребці... Його рятували в найближчій лікарні, далі Миколаїв, де лікарі його тричі реанімували, більш-менш стабілізували стан і відправили в одну із лікарень Одеси...
Зрозуміло, прийшовши трішки до тями, боєць захотів, щоб його забрали у наш військовий госпіталь, додому, адже, як відомо, вдома і стіни лікують! Тим паче, що тут його добре знають, знають всі його поранення і те, яким чином його тоді ставили на ноги. Від в/ч надано всі необхідні папери, наш Кропивницький госпіталь теж надав всі документи, тобто, згоду на прийом бійця і подальше лікування.
А Одеська лікарня не відпускає його, аргументуючи це тим, що ще повинна бути купа дозвільних документів, вибачте, хто зна від кого, щоб його не признали дезертиром... Серйозно?! Ви нормальні?
Чому раніше ми могли забрати пораненого для лікування і реабілітації вдома, а тут якісь каруселі?!! Дружина не може весь час їздити туди, бо ж, дорога неблизька, реанімобіль (він лежачий) стоїть тут готовий і тільки чекає відмашки. Дружина розповідає, що до бійця там не підходить ніхто... Його слова: "Мене отут і кінчать..."
Що відбувається?! До кого звертатися?! Сказали в Київ, в якесь КМС...
телефон сайту не відповідає, мовчить, як німий... хоч руки до Бога!!!
Та чи є якась управа на цей весь дурдом?! Чи воюй, а далі у тебе ніяких прав?!! Так виходить?!
Тетяна Бородіна