Не перестану захоплюватись виданням, яке виходить у нашому місті уже 16-ий рік поспіль – «Історичний календар Кіровоградщини». Не знаю, чи є щось подібне в інших областях. Календар став настільною книгою у внз, щколах, музеях, бібліотеках краю, у домашніх книгозбірнях багатьох інтелектуалів. Завершиться таке видання цьогорічним 17-им випуском?
Про це говорить в інтерв’ю газеті «Украина-Центр» багаторічний автор-упорядник Володимир Босько. Це було б непоправним гріхом. Ще ж і вік у пана краєзнавця не настільки критичний, щоб сушити весла. Врешті, якщо втомився (а це не виключено – від одноманітності, яка доповнюється щоп’ять років і видозмінюється), то, може, слід віддати свої біографічні напрацювання комусь із гідних послідовників молодої генерації чи й цілому колективу – історичному чи літературному музею, архіву чи краєзнавчому осередку. Бо ми вже не уявляємо життя без «Історичного календаря».
Лиш тоді він, календар, може, й позбудеться пліснявого єлісапєтґрадського шарму, який іще ворушиться в головах незначної людності нашого змосковщеного донедавна краю, бо ж в упорядника цього видання просякнута цією пліснявою кожна клітина. Ось гляньмо: із 33-х статей у 16-му випуску майже половина мають у заголовку «лісапєт», а що вже в текстах!.. Наводить він цитату якогось І.Табачника (привіт пріснопам’ятним Янові та Дмитрові, які дременули в мент краху Януковича – один у Росію, другий в Ізраїль!) із газети «Трудовая жизнь» 1918 року: «…что нового сейчас в Елисаветграде? У нас, слава Богу, всё хорошо, недостаёт лишь энергии… Как теперь ловко работают на эту энергию различные спекулянты. Боже мой, как работают. Приспасабливаются при её помощи, везде пишут как бы украинизировать её, а сами обделывают свои делишки». І сам же Босько цю цитату коментує: «Влучно і дотепно сказано про реалії нашого сьогодення…».
Ні, пане Володимире, і не влучно, й не дотепно, а боляче, що Вам такий близький цей переклад-пасквіль із єврейської. У своєму юдофільстві Ви договорились до того, що Жовтневий переворот 1917 року вчинили українці – Троцький (Бронштейн), Зінов’єв (Апфельбаум) та інші уродженці нашого краю, земляки в ярмулках. Ну, який стосунок мають ці провокатори земного неспокою до української душі? Хіба Вам, пане Босько, не відомий лист-порада Троцького більшовицьким агітаторам – як слід дурити й ставити на коліна селян Придніпров’я, серед яких зростав і сам демон та організатор ВЖСР*? А скільки зловтіхи відчувається у цитуванні ще одного «українця» Амінодава Пейсаховича: чекаєте, мовляв, «вірогідного поділу України»? («УЦ», 1.04.2021, с.15). Не діждетесь.
Василь Бондар
ВЖСР* – велика жовтнева соціалітична революція