25 листопада виповнилось 120 років з дня народження Ніла Хасевича – одиного із найяскравіших українських графіків ХХ століття, чия творчість стала частиною національного спротиву.
«Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.
Ніл Хасевич народився 1905 року в селі Дюксин на Волині – нині Деражненська сільська громада Рівненського району Рівненської області в родині псаломник Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Брати Анатолій і Федір стали українськими священниками на Волині. Ніл також навчався у духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні. Окрім хисту до малювання, Хасевич мав ще й добрий голос.
У дитинстві він потрапив під потяг і втратив ногу, але зумів не лише адаптуватися, а й виробити надзвичайну силу волі. Вміючи різьбити по дереву, Ніл сам виготовив собі протез і наполегливо йшов до мети — одержати освіту.
Гроші, отримані від французької залізничної компанії як компенсацію за нещасний випадок, використав на навчання у Варшавській академії красних мистецтв. Юнак закінчив графічний факультет, живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки — у професора Владислава Скочиляса.
Протягом 1927-1937 Ніл Хасевич належав у Варшаві до Української студентської мистецької громади “Спокій”, що об’єднувала емігрантів із Наддніпрянської України, Галичини та Волині. Він був одним із засновників і багаторічним секретарем цього творчого гурту, яким опікувалися митрополит Андрей Шептицький, письменник Юрій Липа, сенатор Сейму від Волині Степан Скрипник (через пів століття — митрополит Мстислав, перший патріарх незалежної України).
Один із земляків Хасевича згадує: «… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».
У 1930-х роках Ніл належав до студентської спілки «Запоріжжя». У 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.
Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише: «Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все». У 1935 він захищає дипломну роботу на тему «Святий Володимир» та здобуває диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах.
Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а саме — дереворитами (дереворізами). Він виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність.
Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Він став учасником 35 художніх виставок у Львові, Празі, Берліні, Чикаго і Лос-Анджелесі. Його роботи порівнюють із роботами Івана Труша, Юрія Нарбута, Василя Кричевського. Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього, але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором.
Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: з 1935 року він входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН. З того часу почалося кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль.
Ніл Хасевич був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Він також розробляв дизайн бофонів (знаків позики на бойові потреби), проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943–1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ».
Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950–1952 рр.).
У червні 1948-го Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме він створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Згодом самого автора було відзначено Срібним хрестом заслуги та медаллю й обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває.
Його роботи виконані у техніці ксилографії – це зворотна різьба на дереві, яка потребує ювелірної точності. Мінімальними інструментами, у криївці, при світлі каганця він створював мініатюрні плакати, карикатури, портрети й цілі серії антирадянської графіки. Саме він сформував візуальний образ українського повстанця.
В 1952 році дереворити Ніла Хасевича вивезли за кордон, і у Філадельфії за ними видали альбом «Графіка в бункерах УПА». Його роботи також потрапили до іноземних дипломатів та Генеральної Асамблеї ООН. Це «поставило на вуха» все радянське керівництво, адже демонструвало, що українське підпілля існує, хоч війна вже давно завершена. Зі столиці СРСР надійшов наказ — «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича. Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), органи спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно.
Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с.Сухівці, що за 12 км від містечка Клевань Рівненської області. Хутір оточили. Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами. Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В'ячеславом Антонюком — «Матвієм» та Антоном Мельничуком — «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.
Зі спогадів Дмитра Удода, колишнього вояка УПА: «Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок».
До речі, у 2018 році у Рівному з військовими почестями поховали 95-літнього колишнього капітана держбезпеки Бориса Стекляра, який очолював операцію зі знищення Ніла Хасевича. Не дожив до суду.. Бо у квітні 2017 року Генеральна прокуратура розпочала розслідування за фактом убивства художника Ніла Хасевича. Кримінальне провадження відкрили за заявою організації "Національний центр правозахисту", котрій раніше вдалося отримати частину архівних документів, які підтверджують, що операцією облави на криївку з Нілом Хасевичем і ще двома повстанцями у 1952 році керував Борис Стекляр.
Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: молодшого брата Анатолія вбили польські військові в селі Дерев'яне поблизу волинського містечка Клевань, а старший Федір загинув після війни на засланні в Сибір у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. Їхній батько загинув, коли до села Дюксин увійшли німці та спалили його. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Залишилися її портрети, намальовані у квітні 1945 року.
Пам'ять про нього намагалися стерти, але сьогодні Хасевича сприймають як митця-свідка і митця-борця. Його гравюри експонуються в музеях України та світу, а спадщина стала символом стійкості й честі.
Українська шрифтова дизайнерка та науковиця, яка досліджує шрифтову візуальну культуру, Марчела Можина написала книгу «Історії українських митців. Ніл Хасевич» та розробила на основі шрифтових композицій Ніла Хасевича шрифт «Воля». Він став частиною сучасної айдентики Збройних Сил України та своєрідним містком між минулим і сучасністю.
Вулиці Ніла Хасевича є в містах Київ, Костопіль, Львів, Луцьк, Рівне, Ковель, Володимир-Волинський та Первомайськ Миколаївської області.
У 1992 році на місці загибелі Ніла Хасевича у Сухівцях Рівненського району встановлено пам'ятний знак (художник Валерій Войтович). Також пам'ятник Нілу Хасевичу є в місті Рівне на вулиці Директорії. Відкрито меморіальну дошку у 1992 році у місті Рівному на вулиці Ніла Хасевича, на будинку №1.
СБУ у Волинській області, на початку 1990-х років передала добірку оригіналів дереворитів Ніла Хасевича, які збереглися в архівах, до обласного краєзнавчого музею в Луцьку. А 26 грудня 2008 року Служба безпеки України передала на постійне зберігання до Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» 103 оригінали гравюр Ніла Хасевича та дерев'яне кліше для їх виготовлення, котрі зберігалися у сховищах КДБ.
Про долю Ніла Хасевича знято фільм «Здобути або не бути» (автор сценарію – класик української кінодокументалістики, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка, кінорежисер Михайло Ткачук.
На офіційному сайті Костопільської РДА пропонувалось два туристичні маршрути, пов'язані з життям і творчістю Ніла Хасевича — «Ніл Хасевич — художник-борець» (знайомить з батьківщиною художника-графіка) та «Шляхами Української Повстанської армії» (знайомить з повстанським рухом на Костопільщині, в тому числі й у рідному селі Ніла Хасевича).
У 2010 році фахівці видавництва «Терен» підготували у високій якості та видали альбом живописних і графічних робіт художника під назвою «Ніл Хасевич. Воїн. Митець. Легенда». Книга стала найповнішим зібранням творів Хасевича, на її сторінках опубліковано близько 120 його робіт.
Постановою №184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 110 років з дня народження відзначалося на державному рівні. На Рівненщині з метою вшанування їхнього внеску в розвиток національної культури та мистецтва. засновано премію імені Ніла Хасевича. Першим лауреатом її у 2016 році став живописець та графік Євген Чорний.
Днями у Львівському історичному музеї було відкрито виставку «Ніл Хасевич – відомий і невідомий». На ній демонструють понад 100 копій графічних робіт Ніла Хасевича з фондової збірки музею.