Баба Юстина вийшла заміж за діда Петра по любові. Вона неохоче розповідала про ті часи, але я вміла витягнути з неї різні історії. "Воно ж не відчепиться", – зітхала баба і присідала коло мене на бамбетель. Так я дізналась, що це було справжнє кохання з першого погляду, як би написали сьогочасні письменники. Правду кажучи, я не знаю як дід відреагував при першій зустрічі на оте кирпате дівчисько з сусіднього села, але юна Юстинка закохалася в нього одразу, усім серцем і на все життя.
Через рік гуляли весілля.
Баба розповідала, що перед вінчанням молода з дружками йшла по селі просити на весілля. Усі вони були вбрані у вишиті сорочки з тоненького плотна, коралі, спідниці з різних квітчастих матералів, спереду у них була мережана або вишита запаска, а підперізані яскравими крайками. Тоді стояла осінь, тож дівчата мали на собі ще й горсети (кептарі чи камізельки без рукавів), а на ногах черевички. На голові в усіх були вінки з барвінку і штучних квітів, з довгими кольоровими стрічками, тільки в молодої вінок був трохи грубший та більше стяжок. Мали з собою зав’язані в хустках колачі.
Люди виходили з хатів до воріт і було чути схвильовані вигуки дітей: "Мамо-мамо! Молоді ідуть кликати!" "Слава Ісусу Христу!", – віталася молода, заходячи до хати. – "Просили вас мама й тато, і я вас прошу прийти до нас на весілля". А дружки підхоплювали: "Просимо благословення для молодої", "Просить вас молода, і ми вас просимо прийти на весілля". Після цього молода цілувала усіх, хто був в хаті, а стареньких людей в руку.
Увечері перед вінчанням приготовляли молоду до шлюбу й плели долю (вінки). Баба добре пам'ятала той вечір. Вона сиділа з розпущеним волоссям, а на голові у неї була корона. Вона була вбрана у вишивану сорочку і зовсім нову оксамитову горсетку. На грудях у неї мерехтіли у світлі свічок багаті коралі.
Навколо молодої снував почет: дружки, батьки, молодиці, запрошені шити весільний вінок, та свашки. Жінки співали журливі пісні, у першій з яких просили Бога благословити молоду до вінка. Мама подавала подушку з колачем, а на колачі були штучні квіточки, нитки шовкові та барвінок.
У цей час співалися співанки – служилася служба весльному Богу. Так молода прощалася зі своїм дівоцтвом:
Як би була знала, що піду від мами,
Була б не садила рожу під вікнами.
Рожу посадила, рожа ся приймила,
А я свої мамі, жалю наробила.
Мама брала готовий віночок з колача і, три рази поблагословивши доньку, вбирала його півмісяцем на її голову. Після цього гостили гостей і співали весільних пісень.
На другий день виряджали батьки молоду до шлюбу. Це була теж важлива церемонія – прощання молодої зі своєю родиною. І просила вона прощення у всіх. Староста три рази попросив у батьків благословення, а батьки, які сиділи на ослонах з іконами і колачами, відповідали: "Хай вас Бог благословить". Мама кропила молоду свяченою водою.
У цей час свашки співали таких сумних пісень, що вже не тільки молода, а й батьки і навіть хресні плакали:
Плила синя квітка, стала ся крутити,
Чи не жаль, Юстинко, заміж виходити.
Бо ти не вгадаєш, яка твоя доля,
Що би сь не блукала, як овечка в полі.
А овечка в полі так сумненько бече,
Золотії коси накривають плечі.
Золотії коси, поплітки дрібненькі,
Що їх підплітала мамуся рідненька.
Молода вклякала перед батьками і перед хресними на білім полотні, й батьки благословляли її дорогу до шлюбу...
Ольга Руда