Завершив новий путівник. Він про Марка Кропивницького і місця у нашій (і не лише) області, пов'язані з ним. Доповненням до нього є детальна google-карта (з коментарями і фото) і текст з актуальними фото місць (поки не всіх) де він бував.
…Це Живанівка (тепер – фактично, продовження Компаніївки), село звідки походить кілька поколінь Кропивницьких. При цьому, воно майже не згадується (можливо, помиляюсь) у текстах про Марка Кропивницького, коли про нього говорять як про нашого земляка. Сам же корифей згадував його в своїй автобіографії не раз і не два.
В Живанівці жив дід Марка Іван. Був управителем маєтностей полковника Живанова (людини не без прогресивних ідей), здається, любив свою роботу і коней. Так і зустрів смерть: гнався на коні за вовками по льоду Сугоклії Комишуватої поки не провалився. Далі була застуда, після якої він вже не встав на ноги.
Його син Лука (батько Марка Кропивницького) тоді був на навчанні в Єлисаветграді. Довідавшись про таку подію, пішки дійшов додому. Це кілометрів з 35. Зимою. Коли добрався, застав порожню хату, покинуту мачухою і... свою сестру. Теж покинуту. Після цього він став дорослим (йому було 17): прилаштував сестру на навчання до знайомої швачки в Єлисавет, сам найнявся до місцевих селян на польові роботи. Працював з азартом і натхненням. Під час жнив потрапив на очі колишньому роботодавцеві батька, чимось зачепив його і скоро продовжив родинну справу. Став управителем у Живанова і працював на цій топ-посаді дев’ять років. До смерті полковника.
Коли Живанов помер, Лука Кропивницький, схоже був дуже привабливим активом на ринку праці: молодий і досвідчений менеджер шляхетного походження. Мав родину (дружина і дочка Ганна) і гарну репутацію. Ясно, що йому одразу запропонували привабливі умови: управителем володінь чи не найбагатшої людини краю – Фундуклія. До села Бешбайраки.
Ми звикли сприймати наших геніїв, як незмінних злидарів і бідак, проте батько Марка вирушив на нове місце роботи не з порожніми руками. В автобіографії Марко Кропивницький писав про це так: “... переходячи на службу до сенатора Фундуклея, в село Бешбайраки, батько погнав більш 80 штук рогатої скотини, одинадцять коней і грошенят склав більш як 2/т. рублів”.
Власне в Бешбайраках і народився вже Марко Кропивницький. У 1840 році. Пізніше, у 1850-х роках, Лука Кропивницький знову повернеться до Живанівки: працюватиме тут управителем, а його син Марко щотижня приїздитиме до нього з Бобринця, проводячи час не лише з батьком, а й зі своїми численними друзями з числа місцевих селян. Ходитиме на вечорниці, співатиме, ну, і всяке таке.
Чи є в селі (дуже охайному і доглянутому) хоча б вулиця Кропивницького, не знаю. А от покинутих хатів, де дуже органічно могла б розміститися якась тематична зелена садибка з музейчиком – повно.
Компаніївка теж нечасто згадується у розмовах про Марка Кропивницького, проте також відіграла певну роль у його житті. Якби там свого часу усе склалося, Марко цілком міг би стати учнем кавалерійського училища і не легендарним драматургом, а якимось собі офіцером російської армії. Але не став.
Мова про час, коли 9-річний Марко, після лихих дитячих поневірянь опинився в слободі Комишуватій. Тепер вона злилася з Компаніївкою, а колись була окремим селом на правому березі річки Сугоклії Комишуватої і належала генералу Бутовському.
Для генерала родина Кропивницьких не була чужою. Він знав Маркових і діда, і бабу, і матір, і батька. Далі – Санта-Барбара.
Свого часу, у нього служив капельмейстером Іван Дубровинський (який насправді був не Іваном Дубровинським, і капельмейстерське діло освоїв вимушено, бо в дійсності був втеклим з Росії кріпаком з панського оркестру і з чужими документами). Іваном Дубровинським його зробило кохання: роман іще в Росії з панською дочкою, яка від нього завагітніла і аби врятувати коханого від покарання, упросила реального капельмейстера у свого батька, віддати свої документи іншому. Тому було не жалко, він збирався помирати.
"Спалили" фальшивого Дубровинського вже в Україні. Буквально по схемі "паляниця". Той хоч і видавав себе за місцевого, українською говорити не тямив. Але фокус у тім, що спалив його пан, який сам мав грішок: коханку з двома дітьми (хлопчика від себе і дівчинку – свою онуку – позашлюбну дитину свої доньки).
Уклали угоду: фальшивий Дубровинський (і вже непоганий капельмейстер) отримує волю і гроші. Бонусом – дружину (чужу коханку) з двома дітьми. Дітей він іще додав їй згодом і своїх (5 синів і дочку), але коханим для неї не став. Ясно, що багато пив і помер від усіх цих бід. Хто дивився нещодавню прем'єру "Перед волею", впізнають цей сюжет.
Так от. Ота сама панська коханка – це бабуся Марка Уляна Дубровинська, а її названа дочка – мати Марка Кропивницького Капітоліна.
Все це сталося тут, в теперішній Компаніївці.
Більше того, саме тут, молодий управитель з сусідньої Живанівки, Лука Кропивницький познайомився з дівчиною Капітоліною (її якраз малоодягненою люто бив батько). Закохався, одружився, а потім вона від нього втекла з гусаром.
Але ж мова про 9-річного Марка який опиняється в Комишуватій. Знаючи багато всього про родину хлопця, власник села генерал Бутовський відчував симпатію до нещасної дитини. Своїх дітей він не мав, був у поважних літах, тому вирішив влаштувати навчання здібного хлопця. За своїм прикладом, він хотів бачити Марка військовим і для того підготувати до вступу в кавалерійське училище в Єлисаветграді.
Плани генерала були порушені приїздом у Комишувату його сестри з Петербурга. Та заперечувала проти такої опіки над чужою дитиною. Марко знову опиняється без належної уваги і піклування. “Цілими днями я байдикував: ходив в поле, дивився, як косять траву та жнуть хліб; бродив з слобідськими дітьми по болотах та рвав шпичаки й рогіз, помагав кучерам напувать і чистить коней; часто і подовгу пролежував я в якій-небудь із стайнь (конюшень) на попонах і слухав марення кучерів про волю, розповіді про відьом та про характерників… ” – згадував Марко. Присутність Марка у маєтку генерала стала небажаною.
Коли одна з дочок сестри Бутовського вийшла заміж за кірасира М. Брекера з Єлисаветграда, генерал розпорядився узяти до міста і Марка, аби влаштувати його до місцевого повітового училища. Так і зробили. З Комишуватої Марко Кропивницький вперше приїздить до міста, яке тепер назване на його честь.
Андрій Домаранський
