Я таки її знайшов і відвідав. Печену слободу, яка геть вислизала з рук, поки готував путівник про Марка Кропивницького.
Села вже давно немає, але місце ще можна розпізнати і за триверстовкою, і за світлими плямами від глини хат на ріллі, і за дерезою садків, і за супутниковими знімками.
Сюди 9-річного Марка, закутаного у вовчу шубу привіз батько. Малий був в гарячці і з тяжким запаленням, бо упав в осінню річку і перемерз там, а в Печеній тоді жила бабка-волошка, яка уміла рятувати від такого, тому батько з сином і опинилися аж тут.
У річку ж малий упав, бо тікав з дому кірасира Бракера, який зробив з нього ледь не прислугу.
“… самі зібрали наскоро мої манатки і книги, зав’язали вузол і майнули не великою вулицею, а переулками через кладки: Коля з вузлом, а я з книжками. Було це восени, в перших числах октября. По кладці нам назустріч ішов офіцер, кірасир, мені здалось, що то Б[раке]р. Я прожогом скочив у воду і побрів мало не по черево. Коля перебіг на той бік по кладці і гукав, що то зовсім не Б[раке]р, ледве я вибрів на берег. Прийшовши до С[иніцина] увесь мокрий, я, замість того щоб зараз переодягтись в сухе, почав сушитись у кухні, біля печі, сказавши Колі, щоб не казав ні батькові, ні матері про нашу пригоду. Уночі почав я страшенно кашлять, далі розболілась у мене голова, я горів, як на кір. Послали за якимсь знахарем чи за бабкою – не пам’ятаю… Вранці мені зробилось гірше. Я белькотав нісенітницю, схоплювався з ліжка, кликав когось… Скільки день я був у такій нестямі не знаю; але несподівано приїхав батько. Не знаю, чи довго він пробув в Єлисаветі, чи ні, пам’ятаю тільки, що він закутаного мене у вовчу шубу одвіз в слободу Печену, де жила бабка-волошка, котра славилась, як найвидатніша лікарка від гарячки.”.
“Там я прокачався місяців зо два, а як став очунювати, то ще прожив з місяць. За ту добу, що там прожив, я почав вже розуміти по-волоському хатню розмову і навіть вивчив декільки їхніх молитов та пісень. Чепурна та привітна була та сім’я; мені там дуже гарно жилося”.
Таке от місце.
Андрій Домаранський