13 вересня 1960 року 34-й Президент США Дуайт Ейзенхауер підписав указ про встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні.
Поет стоїть на п’єдесталі у районі площі Дюпон-серкл на П-стріт. Молодий, модно вдягнений, стрімкий – не схожий на інші пам’ятники, встановлені на його честь раніше. Меморіал складається з 7-миметрової бронзової статуї на гранітному постаменті, стели з рельєфом і написом: «Цей монумент Тарасові Шевченку, українському поету ХІХ століття і борцю за незалежність України та за свободу усього людства, який під іноземною російською імперіалістичною тиранією та колоніальним правлінням звертався до Вашингтона з його «новим і праведним законом», було відкрито 27 червня 1964 року». Історія заснування, виготовлення та встановлення пам’ятника незвичайна і цікава, вона тривала багато років за участі відомих у світі осіб.
…Ініціатором увічнення пам’яті Кобзаря у Вашингтоні виступив професор Іван Дубровський, який через нью-йоркську газету «Свобода» звернувся з такою пропозицією до лідерів української еміграції у США і Канаді. На заклик відгукнулися провідні діячі діаспори, створивши Комітет пам’ятника Шевченку. Почесним головою Комітету був обраний …33-й президент США Гаррі Трумен. Загалом, ідею встановлення пам’ятника українському генію підтримували і надавали безпосередню допомогу чотири (!) президенти США різних часів. Джон Кеннеді за два місяці до трагічної загибелі (22 листопада 1963 р.) встиг сказати своє вагоме слово на підтримку спорудження пам’ятника. Багато сприяв справі 36-й президент США Ліндон Джонсон. Глава Білого Дому дав таку оцінку Кобзареві України: «Він був більше, ніж українець, він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поетом – він був безстрашним борцем за права й волю людей».
Вдаватися за допомогою до перших осіб США Комітет був змушений через шалений супротив встановленню пам’ятника з боку Москви. Там допустити не могли вшанування поета підлеглої імперії республіки без узгодження з Кремлем. Через радянське посольство і представництво УРСР в ООН розповсюджувалися заяви, проплачена Москвою газета «Вашингтон пост» видавала публікації, у яких Шевченко зображався як ненависник католиків, православних, росіян, поляків, євреїв. Скотилися до того, що називали Тараса «передвісником комунізму». Лакеї Москви організували через ЦК Компартії України лист відомих у країні літераторів, науковців, діячів освіти, культури, які гнівно засуджували дії «земляків поза Україною сущих», бо вони «намагаються використати світле ім’я Шевченка у своїх брудних політичних цілях». (Аби переконати світову спільноту у своїй «любові до Шевченка», московити заходилися терміново встановлювати у своїй столиці пам’ятник Тарасу, відкрили його трохи раніше – 10 червня 1964 року).
Та попри всі потуги Москви завадити встановленню пам’ятника Шевченку у Вашингтоні відбулося те, що мало відбутися. На урочисте відкриття меморіалу 27 червня 1964 року на площі зібралися близько 100 тисяч шанувальників великого українського поета. Прибули делегації з Канади, Аргентини, Бразилії, Великої Британії, Німеччини, Франції, Бельгії, Австралії, були присутні представники уряду США та посли закордонних держав. При відкритті з потужною промовою виступив Дуайт Ейзенхауер. Він назвав Тараса Шевченка героєм України, наголосивши: «Тарас запалив тут новий світовий рух… невпинний рух до незалежності й волі всіх народів і всіх поневолених націй у світі».
Між іншим, на відкриття монумента запрошували почитати свої поезії про Шевченка відомого тепер в Україні поета-емігранта. Але він з незрозумілих причин навідріз відмовився. Та всі перешкоди, труднощі, непорозуміння, які довелося здолати організаторам пам'яті великого поета, пророка, борця за незалежність України, залишилися у минулому. Пам’ятнику у Вашингтоні стояти вічно! Залишається назвати авторів монумента: канадський скульптор українського походження Леонід Мололожанини (Лео Мола) та архітектор Радослав Жук.
Юрій Матівос