10 грудня, на 655-ий день російсько-української війни, у Києві демонтували і відправили в музей пам’ятник Щорсу. Демонтаж тривав шість годин.
На місці кінної статуї Щорса у 1872–1926 роках стояв пам'ятник Олексію Бобринському. У другій половині 1930-х у радянської верхівки, яка "витравлювала" до того українську незалежність знищенням холодноярців, розстрілом у Парижі Симона Петлюри, справами проти української інтелігенції, голодомором, з’явилася ідея встановити монумент Миколі Щорсу. Ініціатором був сам диктатор і великий маніпулятор Йосип Сталін, який видав відповідний наказ.
Однією з мотивацій була й та, що буквально кілька днів із 6 лютого 1919 року Щорс був більшовицьким комендантом Києва. Роботи зі створення пам'ятника почалися 1940 року, однак через Другу світову війну проєкт зупинився.
Після її закінчення радянській владі було необхідно відволікати людей від страшних наслідків і "ліпити героїв з історією". Спочатку затвердили створення пішої скульптури, яку планували встановити на площі Льва Толстого (київську вулицю цим іменем окупували ще 1920 року). Але у 1949 вирішили створювати пам'ятник Щорсу, який боровся з УНР – кінну статую. Монумент вирішили встановити на бульварі Тараса Шевченка.
Бронзову скульптуру відкрили у квітні 1954 року до 300-річчя Переяславської ради. Сталін до виплеканої упродовж десятиліть пропагандистської події не дожив, сконавши 5 березня 1953.
Авторами монумента були скульптор Михайло Лисенко та двоє його тодішніх учнів – Микола Суходолов та Василь Бородай. Архітектори – Олександр Власов та Олексій Заваров.
Обличчя Щорса для скульптури створювали з його нечисельних прижиттєвих фото. А для відтворення точного образу коня, розповідають, до майстерні привозили коней зі стаєнь Київського військового округу.
Перший президент України Леонід Кравчук в інтервʼю у 2016 році стверджував, що він позував для пам'ятника у 20-річному віці. Заявив, що не буде шкодувати, якщо монумент знесуть. Водночас один з авторів статуї – Микола Суходолов у своїх записах, датованих 1998 роком, писав, що жодного разу не бачив Леоніда Кравчука під час роботи над проєктом.
"Можливо, мав місце факт, що М. Лисенко запросив Л. Кравчука позувати для ескізу, проте таких проб у скульптора було немало, аж доки він не зустрів потрібну йому натуру – А. Божка", – цитує Суходолова Суспільне Культура.
Микола Щорс був радянським військовим командиром, учасником українських червоногвардійських повстанських формувань. Варто згадати, що у 1930-тих роках радянська влада почала активно створювати образ Щорса, як одного з лідерів більшовицької "перемоги" в Україні, радянського героя "громадянської війни" у боротьбі проти "петлюрівців", тобто УНР.
1 травня 1939 року у прокат вийшов фільм "Щорс", над яким Олександр Довженко працював аж чотири роки. Сам Сталін замовив це пропагандистське кіно. І це була особлива маніпуляція: щоби саме український геній кіно створив такий фільм. І Довженко, і Щорс – народжені на Чернігівщині. (Звичайно, Олександр Довженко міг відмовиться. Після цього його, без жодних сумнівів, заарештували б. Чи було б це краще для розуміння української історії у радянському союзі – питання риторичне).
Але повернемося до Щорса, який загинув від пострілу 24-річним. За офіційною радянською версією, Щорс загинув від кулі петлюрівського кулеметника у 1919 році під час бою на Житомирщині. Ймовірною є версія, що Щорса вбили за наказом москви. Похований він був у росії. Ексгумація тіла командира у 1949 році при його перепохованні, підтвердила, що Щорса вбили з близької відстані пострілом у потилицю.
Із 1935 року по 2016 містечко народження Миколи Щорса називалося Щорс. Тепер це Сновськ Чернігівської області. Із 1961 року у Києві – біля палацу "Україна" і вгору до площі Лесі Українки – нинішня (із 2011) вулиця Євгена Коновальця називалася іменем борця з УНР.
Геннадій Мінченко