У центрі міста по вулиці Шульгиних з’явився казковий будинок. Реально казковий. Це підтвердить кожен, хто зайде у під’їзд, підніметься сходами на гору. Не так давно у наших пострадянських сірих панельках великим досягненням вважалося, коли стіни просто не оббиті і акуратно пофарбочвані, хай і у якийсь одноманітний стандартний колір. А тут – чудеса! І пишні квіти, і казкові персонажі, і фантазійні істоти. І все це – справа рук світлокосої симпатичної чарівниці – Світлани Діброви.
Ось що розповіла нам пані Світлана: «Я працюю директором дошкільного навчального закладу №72 "Гномик". Проживаю у будинку по вулиці Шульгіних, в центрі міста, там і розписувала під’їзд. Свою дитячу мрію – навчитися гарно малювати – почала реалізовувати, коли виповнилося 55. Менша донька навчалася в художній школі і брала приватні уроки живопису олійними фарбами, мені це було дуже цікаво. Звернулася до педагога, відомого художника Володимира Волохова з проханням взяти мене за ученицю. Якийсь час він вагався, адже мало хто починає вчитися у моєму віці, але таки погодився.
П’ять років поспіль, щосуботи, я відвідувала студію. Отримала знання з основ живопису. Мій приклад дав змогу ще кільком літнім людям зайнятися живописом для власного розвитку і задоволення. Якийсь час хворіла, але намагалася не припиняти займатися своїм хоббі. Окрім традиційного живопису захотілося спробувати щось нове, вийти за межі полотна, тому і пішла малювати у під’їзд. Відразу планувала обмалювати тільки майданчик перед своєю квартирою, але сусіди попрохали намалювати і біля їхніх квартир.
Тематику відразу обрала позитивну, казкову. Її можна розмістити на будь якій площі. Всі мої персонажі зрозумілі людям різного віку. Особливо раділи діти.Частково відомі мультяшні герої, деякі персонажі придумані мною. Рослинна канва – це виключно квіти України, які я люблю і малювала їх з натури. Після повномасштабного вторгнення сюжет і тематика змінилися. Додала патріотизму і вважаю, що це має певний виховний вплив на дітей та й підтримує дорослих. Працювала близько трьох років вихідними днями, інколи були перерви за сімейними обставинами. Сумарно робочий час напевно склав три місяці.
Слова великої подяки хочу адресувати моєму вчителю, відомому художнику, викладачу обласної художньої школи Володимиру Плітіну, який підтримував мене і під час хвороби, і дав змогу знайти себе у примітивному живопису. Сусіди підтримували морально, а також оплатили частину витрат на фарбу».