Як уникнути сварок через перейменування в Kropyvnytskyi–city

Давайте казати прямо: перейменування дратують багатьох людей. До нових назв важко звикати, виникає плутанина – це раз. Старі назви могли здаватися милозвучними, а нові ріжуть вухо – це два. По третє, напружує консервативна спадковість у підході до топонімічних питань.

Після 1917 року з карти безжально стерли царські назви як «погані», сотні тисяч міст, сіл, вулиць та площ були названі іменами «хороших» людей, а з кінця 20 століття і по сьогодні колишні вожді та герої масово оголошуються непідходящими. З’являються нові, їхні імена фіксуються на карті і народ мимоволі прикидає, коли ж замість них знайдуться ще достойніші. Є і люди, котрі органічно не переносять у топоніміці будь-чого українського, бо ментально так і не вибралися з радянської епохи.

У багатьох випадках процес переоцінки подій та персон є історично справедливим і політично доцільним, однак нерідко присутнє і відчуття штучності та притягування назв за вуха.

Назва міста Кропивницький прийнятна тому, що Марко Лукич Кропивницький тут жив. І це постать, котра однозначно оцінювалася за будь-якого політичного устрою: режисер, драматург, актор, засновник українського реалістичного театру. Незручність назви в тому, що при пошуку в мережі до слова «Кропивницький» треба додавати «місто» чи «city», інакше гугл запропонує або самого Марка Лукича, або театр корифеїв його імені, або село Кропивницьке на Кіровоградщині. Та в усякому разі спасибі, що не безликий і розтиражований по карті Степоград, Златопіль чи Інгульськ, як то пропонувалося.

Безликість і заїждженість – це ще одна причина, з якої можуть не сприйматися нові назви. Ось зараз у Кропивницькому-city шукають нову назву для площі Дружби народів. Звісно, що після 2014 року деякі з тих народів показали себе такими друзями, з якими й ворогів не треба. Та й назва надто абстрактна і ніяк не відображає ні географічних ознак місцевості, ні історичних моментів, ні притаманного лише цьому куточку колориту. Отже, назву треба міняти – а на яку? Давайте поглянемо, як називають площі в інших містах. Беремо обласні центри, крім Луганська, Донецька та Сімферополя.

Пошук проводила по детальній карті, де позначені навіть дворові басейни і маленькі магазинчики. Мушу зізнатися, що заняття це не з приємних, бо у різних містах постійно натикалася на однакові назви. Соборна особливо муляла очі. Мабуть, це колишня Леніна за радянською модою. Кропивницькому пощастило з головною вулицею: Велика Перспективна ніде не повторюється і нейтральна. Прикольно було бачити оригінальні назви в різних містах: Гіпсова, Градоначальницька, 10-а Воєнна, Кукурудзяна, Ракетна і Друге Погоріле озеро (не інакше як нафтове, бо вода ж не горить). Найменше новітніх назв у Одесі: там топоніміка й не радянська, а ще дореволюційна, знайома по багатьох художніх творах.

Та давайте повернемося до площ.

Жодної площі не виявила у Рівному, Луцьку, Тернополі, Полтаві, Херсоні, Івано-Франківську, Хмельницькому та Чернігові. Може, проґавила, може, якісь об’єкти по факту є площами, але не мають імен чи площі потрапили під забудову і стали вулицями.

Черкаси – площа Богдана Хмельницького.

Житомир – Перемоги, Небесної Сотні, Привокзальна.

Запоріжжя – Фестивальна.

Дніпро – Героїв Майдану, Старомостова, Вокзальна, Соборна.

Харків – майдан Конституції.

Суми – майдан Незалежності.

Київ – майдан Незалежності, Європейська, Льва Толстого, Контрактова.

Львів – Івана Франка, Кропивницького, Соборна, Митна, Ринок.

Ужгород – Кор’ятовича, Шандора Петефі, Дружби народів, Кирила і Мефодія.

Чернівці – площа Філармонії,Театральна, Соборна.

Вінниця – Перемоги, Героїв Чорнобиля, майдан Небесної Сотні, площа Ліверпуль.

Миколаїв – Перемоги

Одеса – Куликове Поле, площа Б. Дерев’ янка, Михайлівська, Старосінна, Тираспольська.

Кропивницький – площа Героїв Майдану, Театральна, Богдана Хмельницького, Дружби народів, Кавказька площа (назва вулиці, але й маленька площа поряд є).

Є тут щось таке, що вражає ексклюзивом? Як на мене, то хіба три-чотири назви. Контрактова лідер. То як переназвати ту Дружбу народів? Може, ніяк? Бо то за великим рахунком не площа (майдан, плац), де має бути вільний простір для проходу. Це транспортне кільце з клумбою посередині та з ризиком пересування для пішоходів. Тоді й кільця напроти аеропорту та біля ТЕЦ можна вважати площами, і розв’язку між вулицями Київська та Салтикова-Щедріна, і відстійник тролейбусів на Лісопарковій. Маю передчуття, що коли доколупають вулицю Полтавську і розпланують кільце біля «Аерополя», то теж комусь захочеться оголосити це площею та сваритися за назву. У той же час усі ознаки площі має простір на зупинці 111-го маршруту біля 15-ї школи (правобережна Лелеківка). А назви та площа не має.

Звертає на себе увагу такий факт: придумані топоніми можуть не прижитися. Виняток – 101-й мікрорайон. Умовна назва з креслень проєктувальників пішла в народ. У той же час добре утверджуються назви неофіційні (іноді вони співпадають з назвами зупинок громадського транспорту). Наприклад, Друкарня, ДТССАФ, Арка, Івушка, Птичка. Або 5/5. Уже давно немає такого номера будинку, а всі знають, що це за місце. Парк Перемоги для городян незмінно Горсад. Мало хто сприймав парк імені 50-річчя Жовтня, він завжди був дендропарком. Ви знаєте, де мікрорайон Шкільний? Ні? А як сказати, що це пивзавод, то звісно, підтвердите: місце вам відоме.

Тож як би гучно (патріотично, лагідно, історично, на зло комусь і т.д.) не назвали експлощу Дружби народів, далеко не факт, що це ім’я приживеться.

Тим більше що нагадаю: те місце архітектурно не є площею.

Зоя Красінська


Надрукувати   E-mail