Як я шукав уколотися удруге

Зробив чергову спробу пройти вакцинацію від небезпечного ковіду. Вперше коловся’у поліклініці №3 у кінці квітня. Там пообіцяли повідомити про повторне щеплення телефоном. Та запрошення не надійшло, бо чомусь заклад не отримав вакцину. Оскільки термін повторного уколу спливає, розшукую адресу медзакладу, який зарадить мені. Знайшов. Поліклініка №5.

У суботу, 24 липня мчу туди, а це далекувато – таксі в один бік бере за 80 грн. Але…Усе там є – і вакцина, і медперсонал… Немає лиш бажаючих колотися, а їх треба не менше десятка – така вже специфіка прийому цих ліків. Почекавши годину-другу, у безнадії повертаю додому… У понеділок – знову таксі, знову поліклініка… А у ній бажаючих боротися з ковідом, знову – ні душі, лиш ми з дружиною. Знову очікування, нерви, надії… Але пацієнтів немає. «Чому? – цікавлюся у медсестер, які спокійно перепочивають на робочих місцях. – Невже ніхто не оголошував, не повідомляв про наявність вакцини?». «Хто це має робити? – чую у відповідь. – При нашій зарплаті ми ще будемо й запрошення надсилати?». На моє запитання – чи можу я, старий, на милицях, за свою пенсію два дні підряд їздити до вас на недешевому таксі, жінки не відповіли. Лиш завдяки наполегливості моєї дочки і деяких обставин, нам вдалося все ж повторно провакцинуватися. Не варто деталізувати і дорікати комусь – краще констатувати факти…

…З часу існування Міністерства охорони здоров’я у незалежній Україні, його очолювало аж 22 міністри чи виконувачі обов’язків. (Лиш Генеральна прокуратура може скласти медицині кількісну конкуренцію). Хто тільки не охороняв здоров’я непересічних простих українців? Покладалися надії навіть на іноземців. Певний час міністерство очолював громадянин Грузії, опісля України, Олександр Квіташвілі (грудень 2012-квітень 2016 рр). Скільки сподівань було на Уляну Супрун – надзвичайно активну, висококваліфіковану американку українського походження. Та це не влаштовувало діячів із загону «народних» депутатів В. Медведчука, В. Рабиновича, деяких полум’яних активістів з медичного прошарку. Так само їм, як і більшості слуг народу не підходили фахівці-іноземці, скажімо, Наталія Яресько (міністр фінансів України), Айварас Абромавічус (міністр економічного розвитку і торгівлі України). Зате сьогодні медицину веде тільки одному йому відомим курсом колишній головний санітарний лікар Віктор Ляшко. Хто сьогодні дасть відповідь про стан боротьби із страшенним недугом – COVID-19, який набуває різних форм і охоплює маси? У нас ще як слід не встигли отямитися і не навчилися боротися з першим, як у наступ пішли ще грізніші штами – Дельта і Дельта плюс. Раніше якісь фахівці щось мололи про страшний коронавірус для старих, сьогодні епідемія косить дітей.

Хто і коли рятуватиме Україну від страшної епідемії? Та ще у малих населених пунктах? Якщо у обласному центрі досі ладу не дадуть? Цікаво, звідки і хто збирає щодня дані про перебіг хвороби в Україні і подає заспокійливу інформацію у всі види ЗМІ? Як їіхто чинить опір страшній епідемії? Чи не цими проблемами живе сьогодні Офіс президента України загалом та Міністерство охорони здоров’я зокрема? Йдуть у скрутні часи до народу його міфічні слуги? Чи вони вишукують на глобусах острови з екзотичними пляжами і вірними друзями? А ми, їхні повелителі і електорат, мусимо самі шукати собі шляхи і методи виживання.

Юрій Матівос

А тим часом Кіровоградщина відстає у темпах вакцинації від абсолютної більшості областей. У нас вакциновано лише десять відсотків населення.


Надрукувати   E-mail