…Мама художниці розповідає, як Оля вміє дивувати: до художньої школи пішла пізно – в дев'ятому класі, разом із подружкою Анею. Після закінчення школи із золотою медаллю заявила, що хоче бути художницею. І стала. І ділиться з усіма охочими, як лінія і колір допомагають пізнати підсвідоме, стати вашим психотерапевтом, як допомагають усвідомити свої страхи і бажання.
Ми звикли бачити її усміхненою. Родина й усі знайомі називають її Сонечком. Легка у спілкуванні, креативна у світобаченні, щира у вияві почуттів, Ольга Краснопольская йшла до відкриття виставки довгими зимовими вечорами 2021-22 рр., а з перших днів повномасштабної мобілізувала своє по-дитячому чуттєве серце на захист рідного світу: степу і зоряного неба над ним, широко задивлених вікон багатоповерхівок у прикмети тривожної весни, у відцвітання останнього тюльпана, який нагадує про крихкість чаші життя і відчайдушне бажання зігріти когось бодай останньою пелюсткою...
Її полотна такі різні, як і проєкти, до яких вона завжди долучається, випромінюючи радість буття, щастя спілкування. Один із них – відродження сільської хатини з чарівними дівчатами, яких жартома звуть бабами Єльками (за назвою проєкту). Вона, схожа на непосидючого підлітка, відома як ілюстратор книжок для дітей, збірників лірики і нев'янучих творів земляка-класика. Стоять на варті нашої Незалежності її Чорні Янголи з багряними сонцями сердець, і тягнеться червона нитка болю від одного полотна до іншого, поєднуючи загрожене війною "Буденне'', його цвіт і вись, пастельний затишок і родинне світло, перед навислим каменем ''Болю'' втрати такого простого і безмежно дорогого у своїй чуттєвості світу рідного дому..
Ця виставка – ''Передчуття'' межової ситуації, де головною дійовою особою стає "Самотність", адже кожен сам, наодинці зі своєю совістю, мусить зробити вибір, відповісти на найголовніші запитання буття: хто я? де моє місце? для чого живу? яку ціну готовий заплатити за те, що люблю понад усе...
Антоніна Царук