Вчора, дещо запізно, згадалося: 16 січня треба було б якось відзначити 85-річчя з дня народження Тамари Журби – чудової поетеси, з якою багато спілкувався у вже далекі 80-90-ті роки. Спілкувався як голова щойно утвореної обласної організації Спілки письменників України, а потім – як її щирий шанувальник.
У неї надзвичайна доля. Ця тендітна жінка працювала на новобудовах Донбасу, а потім – машиністом екскаватора на металургійному заводі в Кривому Розі. Разом з чоловіком перебралася жити в село Іванівка, що неподалік знаменитого парку Веселі Боковеньки, де працювала вихователькою в дитячому садку, завідувала сільською бібліотекою…
І в той же час видавала поетичні збірочки, кожна з яких не тільки звертала увагу, а й зачаровувала…
Пам’ятаю враження академіка Леоніда Новиченка – він очолював нараду з літературної критики, яка відбувалася в нашому місті. Прослухавши Тамару Журбу, яка разом з іншими місцевими поетами виступала з читанням своїх поезій, промовив тихо: «Яка чудова поезія…». І повторив щойно почутті від Тамари слова з її вірша про «Далекі села»: «Неціловані дівчата, не протоптана трава...».
Коли мені як літературознавцю іноді доводиться роздумувати про природу художньо-літературного таланту, то я завжди пригадую Тамару Журбу, аналізуючи розмови з нею. При цьому думається, що її рідний брат Василь Журба, випускник філологічного факультету Одеського університету, який працював в редакції Долинської районної газети, був талановитим новелістом.
А потім вона опинилася в далекій-предалекій Аргентині – виїхала до дочки. Іноді листувалися. Її листи були пройняті ностальгією. тугою за рідним краєм.
Відійшла на чужині в іншій світ 12 січня 2021 року – за кілька днів до свого дня народження…
Григорій Клочек
«Ми тут, ми тут, в оцім зеленім раї…»
У селі Іванівці до 85– річчя Тамари Гнатівни Журби було проведено захід "Лагідна земля". Тут учні місцевої школи мали змогу вкотре ознайомитись зі "словом значущим" нашої поетеси.
Була організована експозиція з особистими речами (друкарська машинка, машинопис, літературні видання, які виписувались в 90-ті рр, фото), на заході діти слухали пісню-романс на слова пані Тамари, авторства знаного барда Олександра Лазарєва "Не чекай" у двох інтерпретаціях, у виконанні самого автора та у виконанні Любові Лісової, звучали вірші про Україну, Долинську та Іванівку... А також вірші з нової збірки поезій "В чаклунському лісі", яка ось-ось вийде друком.
Маленька наша станція Долинська.
Містечко провінційне у степах.
Стара тополя. Мамина колиска.
Високе небо. Одинокий птах.
* * *
Ні шум Ла Плати не втіша,
Ні обшир неба голубого.
Мовчить до місяця чужого
Чиясь заблукана душа.
Тамара Гнатівна Журба народилася 16 січня 1939 року в селищі Зелене Дзержинського району м. Кривого Рогу. Поетеса, член Спілки письменників України (з 1983 року). З 1968 року жила в селі Іванівка. Була завідуючою бібліотекою, вихователем у дитячому садку.
Як шум доріг затихне вдалині,
Так глухо стане в серденькові Геби,
Бо жодного світання у вікні,
І жодного ліхтарика у небі,
Темніють став і вулиця й хати,
І ніч сплива й нечутно того плину,
І лиш земним сузір'ям з темноти,
Нам світить біле полум'я жасмину,
Та птах нічний озветься де-не-де,
«Ми тут, ми тут в оцім зеленім раї,
Ану ж бо тихше...
Ніби хтось іде,
Серед степів село моє шукає.
Друкувалась з 1971 року. Авторка поетичних книг „Дотиком серця”(Київ: Молодь, 1979), “Лагідна земля”(Дніпропетровськ, 1982), “Жіноча розмова”(Київ, 1987), “Зимова флейта”(Кіровоград,2004), книги поезій для дітей “Звідкіля ти, журавлятко?”(Кіровоград, 2002). Учасниця VІ Всеукраїнської наради молодих літераторів. За збірку “Лагідна земля” нагороджена обласною премією імені Ю.Яновського. За книгу поезій “Зимова флейта” стала переможцем обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2004 рік у номінації “Художня література”. З 2005 по 2021 рік мешкала в Аргентині, де написала ще три неопубліковані збірки, дві дитячої поезії "Абетка" та "У Чаклунському лісі" і одну дорослої – "Недописаний сюжет».
Микола Романюк, вчитель історії