Наприкінці травня ми, як читачі Фейсбуку, слідкували за гастрольним туром нашої кропивницької композиторки Марини Долгіх містами Прикарпаття. Добре, що сучасні соціальні мережі дають змогу бути в курсі подій, та бачити те, чого ми не можемо побачити на місцевих сценах.
Марина Долгіх – знана в Україні музикознавиця і композиторка, викладачка Кропивницького музичного фахового коледжу. Її твори звучать у виконанні дітей і студентської молоді та вже мають свою постійну слухацьку аудиторію.
Ми звернулися до пані Марини з проханням прокоментувати її подорож та розповісти про низку концертів, які відбувалися на Хмельниччині та Тернопільщині.
– Ми щиро раділи, коли бачили Ваше прізвище як композиторки на афішах Хмельницької обласної філармонії. Але ж мати авторський концерт на сцені філармонії як професійного музичного центру – подія непересічна, вагома в житті кожного композитора!
– Чесно сказати, творчий вечір «Моя любов, мов рожевий цвіт…», що відбувся в органній залі Хмельницької філармонії 29 травня з виконанням п’ятнадцяти моїх камерних творів став особисто для мене надзвичайним сюрпризом! Моя колега і вже майже творча посестра, співачка з Хмельницького, заслужена артистка України Фатіма Чергіндзія презентувала частку задуманого на своєму сольному концерті в нашому місті, що відбувався в рамках Всеукраїнського фестивалю-конкурсу української академічної музики «Класик-проєкт».
До слова, тоді, у січні, концерт тривав при світлі генератора та переривався звуками тривог. Вона ж взяла до свого постійного репертуару два моїх солоспіви, що вже стали її улюбленими – «Хочеш, наснюсь тобі» на вірші майстра лірики, поетеси-землячки Антоніни Корінь та «Танго» на текст славетної Олени Теліги. Перший вельми часто звучить на хмельницьких концертах у супроводі органу, а другий! О, то є наше спільне відкриття одна одної! Від надісланих нот «Танго» все розпочалося! Бо Фатіма співає його скрізь, де тільки має концерти. Співає як під рояль, так і в супроводі камерного філармонійного оркестру. Тому цей твір довелося їй присвятити… Бо її виконання – то завжди фейєрверк емоцій, пристрасті й глибокого прочитання образу.
Фатіма належить до тих виконавців, які постійно розшукують щось нове. Їй цікаві новинки, вона хоче, любить і вміє співати! І головне – вона розуміє мою музичну мову, відчуває тонкощі моїх думок до глибин, до кінчиків пальців піаніста і філірування звуку вокаліста. Це надзвичайно цінно для композитора. Знайшовши таким чином, як кажуть, «свою» співачку, я запропонувала написати спеціально для неї вокальний цикл «Шотландські пісеньки». Поступово ця пропозиція розрослася до масштабів цілісного концерту.
– Отож, Фатіма Чергіндзія цілеспрямовано центрувала на собі весь проект, але на афіші філармонійного концерту вказані й інші виконавці.
– Робота тривала повним ходом, калейдоскопом подій розгортався стрімко. Спочатку телефонним дзвінком Фатіма запитала, чи реально їй заспівати «Шотландські пісеньки» у супроводі струнного квартету. Для того мені довелося в шаленому темпі робити аранжування 11 творів, сидячи між двома стінами під час сирен. Спеціально був проведений творчий кастинг серед дівчат-оркестрантів, відібрані кращі, які й склали квартет «Зоряні струни». Все відбувалося дуже серйозно, для нового колективу навіть були пошиті вишукані концертні сукні. Коли розпочалися репетиції, квартету настільки припала до вподоби моя музика, що вони зажадали зіграти ще й сольні твори для скрипки і фортепіано. Так, Ганна Золіна емоційно вивірено й щемко виконувала «Ноктюрн», а Богдана Стрельбицька подала романтичну «Мелодію» з таким натхненням і душевними переживаннями, що не залишила байдужих в залі.
До прем’єри моєї музики та дебюту квартету додалося ще й відкриття двох молодих виконавців. Піаністка Марія Кухар, яка витончено й глибоко занурилася в характер творів, склала гідний дует як зі скрипальками, так і з Фатімою Чергіндзією. Юна співачка, другокурсниця Хмельницького фахового музичного коледжу ім. В.І. Заремби Анастасія Коптєва ніжно й легко передала образи юних героїнь циклу.
– Розкажіть про цикл «Шотландські пісеньки». Чому саме така назва?
– Моє власне відкриття поезій шотландця Роберта Бернса співпало з початком війни. Цьому сприяли абсолютно геніальні переклади українською Миколи Лукаша, такі собі ліричні пісеньки в національному дусі, з глибоким підтекстом, віршовані рядки яких ніби самі вкладалися на музику. Писалося легко й невимушено про кохання, проводи на війну, очікування зустрічі, присутні й жанрові сценки, є серйозна балада «Ревуть вітри суворі». Писалося тоді, коли емоції від подій на фронті зашкалювали, поміж студентськими парами і дистанційними заняттями з юними композиторами. Хотілося дати собі й виконавцям упевненість у важливості нашої спільної справи – наближати перемогу своєю творчістю. І панувало бажання, щоб творчість і любов перемогли руйнування й ненависть, щоб ницість й убогість пали перед переможною ходою справедливості.
– Як відбувався Ваш тур містами Прикарпаття? Усі концерти відбувалися під егідою Хмельницької філармонії?
– Так, відбулося чотири концерти в різних містах, для різних слухацьких аудиторій, за підтримку яких величезна дяка директору філармонії Т.В. Малику. Першим містом, де ми зустрілися живцем з виконавцями, став стародавній Бучач Тернопільської області – рідна земля геніальних скульпторів – галичанина Й.Г. Пінзеля і кропивничанина Віктора Френчка, на вулиці імені якого я зараз мешкаю. Так, не дивуйтеся, я впевнена, доля не просто так єднає митців.
У Бучачі нас гостинно зустрічала дитяча музична школа (директорка – заслужений працівник культури України М.І. Кривко). Перший концерт давали малим складом (Фатіма Чергіндзія, Анастасія Коптєва (вокал) і я (ведуча концерту, партія фортепіано), що було доволі символічно. Саме тут минулим воєнним літом Фатіма розпочинала розучування циклу під супровід надзвичайно чуттєвої піаністки Світлани Кривко, яка також долучилася до нашого виступу.
Два наступні концерти проходили вже в Хмельницькому, повноцінним складом – у філармонії та у фаховому музичному коледжі ім. В.І. Заремби, де нас тепло вітали колеги – викладачі й студенти відділу «Спів», за що велика вдячність директору коледжу В.Ю. Бернацькому і завідувачці відділу, кандидату педагогічних наук Л.М. Гавриленко.
І на останній, четвертий концерт, ми здійснили подорож до омріяного Кам’янця-Подільського. Мали виступ (мініскладом) у залі старовинної домової церкви жіночої гімназії з надзвичайною акустикою, де зараз розташований факультет музичного мистецтва національного університету ім. І. Огієнка (величезне спасибі очільниці – кандидату педагогічних наук, професорці М.А. Печенюк). Було приємно співграти для фахової публіки, серед якої були присутні й викладачі Бахмутського фахового коледжу культури і мистецтв ім. І. Карабиця, які, до речі, вражені були як новими творами, так і, похизуюсь, моїм мистецтвом концертмейстера.
– Знаючи Вас, як людину, зацікавлену не лише музикою, а й мистецтвом та історією України, припускаю, що навряд чи Ваша подорож обмежилася тільки концертами.
– Подій, зустрічей, знайомств було багато. Надзвичайне враження справили три дні в Бучачі. Це й відвідання місцевої художньої школи ім. О.В. Ментуса (директор Л.Г. Веселовський), яку закінчив наш талановитий митець В.В. Френчко, разом зі спілкуванням із вдовою скульптора Людмилою Іванівною і дочкою Юлією. На два дні світ звів нас, двох колишніх кропивничанок і мене, наші шляхи перетнулися в Бучачі, щоб розповісти про творчий доробок Віктора Васильовича сучасним поціновувачам мистецтва і пригадати його роки навчання з тими тернопільськими митцями, хто його пам’ятав і знав особисто. Це й відвідання служби греко-католицького храму монастиря отців Василіян, наприкінці якого лунало могутнє колективне «Боже великий, єдиний» М. Лисенка в розкладці О. Кошиця. Не залишили нас байдужими відвідини скельного монастиря села Рукомиш, про таємниці якого розповідав парох отець Михайло Суканець, та побачена власними очима пінзелівська скульптура св. Онуфрія. Це й інші роботи «бучацького Мікеланджело», встановлені у костелі Успіння Діви Марії та просто на міських вуличках.
Власне у Хмельницькому мала ще одну важливу зустріч з колегами музичного коледжу – студентами і викладачами-музикологами, серед яких мої давні творчі друзі по науковому музикознавству і сфері педагогічної діяльності, з якими ми перетиналися на багатьох спільних проєктах та заходах – кандидати мистецтвознавства І.А. Вавренчук, А.В. Сікорська, заступник директора і грунтовний знавець творчості подільського композитора В.І. Заремби Т.П. Круліковська, старійшини відділу теорії музики кандидат мистецвознавства Н.П. Варавкіна-Тарасова, Л.П. Хлистун та інші. Говорили про важливість місії музикознавця в умовах сучасного розвитку й популяризації українського мистецтва, про те, як не загубитися в плині часу і відбутися в професії.
Подорож подарувала й можливість знайомства з новими цікавими людьми, закоханим в природу, історію та музику Прикарпаття. Маємо чудові світлини завдяки спілкуванню з фотохудожницею за велінням душі й начальником відділу реклами Хмельницької філармонії Лілією Комосою. Активний графік концертів, що чергувався з відвідинами музеїв, храмів, атмосферних історичних пам’яток, реалізувався завдяки допомозі хіміка і підприємця, поціновувача подорожей і чудового гіда Олександра Коптєва.
Музикознавчий супровід філармонійного концерту блискуче провела Ганна Косс. Не обійшлося без пригод. В останій день туру в мене відмовили голосові зв’язки, тому моїм голосом на час виступу в Кам’янці-Подільському згодилася побути відома науковиця, кандидат мистецтвознавства М.В. Кузів, за що їй особлива подяка.
На фото: учасники вечора творчості Марини Долгіх «Моя любов, мов рожевий цвіт…» в Хмельницькій обласній філармонії; після концерту в Хмельницькому фаховому музичному коледжі ім. В.І. Заремби
Фото Лілії Комоси