Управління освіти міської ради Кропивницького оголосило конкурс на заміщення директорів закладів професійно-технічного напрямку. За великим рахунком управління освіти мало всі повноваження на законодавчому рівні продовжити контракт з працюючими директорами. Але міське управління, очевидно, хоче тримати їх на прицілі.
Нинішній директор Центральноукраїнського вищого професійного училища ім. Миколи Федоровського Оксана Яценко братиме участь у конкурсі, бо, за її словами, має ще багато нереалізованих планів. Головним завданням вважає підготовку кадрів, кваліфікація яких відповідатиме сучасному ринку праці, а також повернення у суспільну свідомість високого реноме кваліфікованого робітника.
Заклад, який вона очолює, один з найстаріших не лише в області, а й в Україні.
Український театр і перший пам’ятник Шевченкові
Засновник училища – відомий у нашому краї українофіл, тодішній викладач Єлисаветградського кавалерійського училища Микола Федоровський. Це був перший на той час приватний, але безплатний навчальний заклад для дітей з народу. Тут фактично давали початкову освіту та навчали столярному, токарному, шорному, чоботарному й палітурному ремеслу, вчили різьбленню. Дівчата опановували шиття, вишивання, гаптування. Учні старших класів вивчали також шовківництво й бджільництво. Ними було закладено навчальний фруктовий сад «Альгамбра», де учні садили дерева, доглядали за ними, щеплювали.
Сам засновник цього училища Микола Федоровський викладав у ньому садівництво й шовківництво, постійно підтримував його фінансово. Деяку частину коштів вдавалося зібрати під час численних концертів, спектаклів, продажу виробів учнів училища. Заклад фінансово підтримували місцеві підприємці, зокрема брати Ельворті, Євген Тамм (батько майбутнього Нобелівського лауреата Ігоря Тамма). За змістом навчання, майстерністю викладачів та правилами внутрішнього розпорядку це було одне з кращих ремісничих училищ не лише в Україні, а й всієї тодішньої Російській імперії. Через кілька років після відкриття училищем стало опікуватись місцеве Товариство поширення грамотності і ремесел, яке об’єднувало тодішню активну громадськість міста.
При училищі було організовано хор, де співали не лише учні, а всі бажаючі. Якийсь час ним керувала сестра відомого драматурга Івана Карпенка-Карого, майбутня зірка української сцени Марія Садовська-Барілотті, тут співали її брати Микола (Садовський) та Панас (Саксаганський), племінник Тараса Шевченка Йосип, курсант Єлисаветградського кавалерійського училища. Вважається, що саме для цього хору Петро Ніщинський написав свої знамениті «Вечорниці» і саме їхня постановка стала підґрунтям народження першого українського професійного реалістичного театру, який буквально через кілька років заявив про себе на сцені стаціонарного Зимового театру славнозвісною «Наталкою-Полтавкою».
Учні училища та учасники хору і аматорського гуртка брали безпосередню участь і у насипанні символічної могили до десятиріччя смерті Шевченка, що було зроблено з ініціативи Миколи Федоровського. Вона вважається першим в Україні пам’ятником Кобзареві і, обсаджена деревами та квітами, простояла поблизу тодішнього приміщення училища (нині Будинок дитячої технічної творчості, мікрорайон Ковалівка) до кінця 50-их років минулого століття.
Усе це і уся наступна історія розвитку навчального закладу відображена у фотоальбомі «На зламі століть: від ремісничо-грамотного до вищого професійного», виданому до 150-річчя закладу. Кілька років тому ВПТУ №4 присвоєно ім’я Миколи Федоровського.
Першопрохідці дуальної освіти
Звісно, сьогодні в училищі вже не вчать чоботарству чи шорній справі. Тут готують кваліфікованих робітників, які мають попит на ринку праці: верстатників широкого профілю-операторів верстатів з програмним керуванням, електрогазозварників, електромонтерів, автослюсарів. Училище, як і вся система професійно-технічної освіти, переживає непростий перехідний період. У нашій області тільки Кропивницький здатний фінансувати заклади профтехосвіти, усі інші міста обласного підпорядкування – Олександрія, Знам’янка, Світловодськ, які, за задумом уряду мали б забезпечувати такі заклади, виявились не спроможними це робити і їх взяв під своє крило обласний бюджет.
Певним виходом може стати створення навчально-практичних центрів. Обладнання для них та підготовку приміщення фінансує держава, а далі вони існують, як госпрозрахункові, укладаючи угоди із виробничими та підприємницькими структурами, центрами зайнятості (друга професійна освіта, перепідготовка). Такий центр у Кропивницькому уже створений при ПТУ №8, яке готує робітників будівельних професій. Кілька таких центрів діятимуть також в області.
Але найперспективніша форма розвитку професійно-технічної освіти –дуальна. Ця ідея для нашого краю не нова, її уже кілька років активно пропагує голова організації роботодавців Кіровоградської області, голова наглядових рад «Ельворті-груп» та «Гідросила-груп» Павло Штутман. Фактично продовжуючи традицію засновників найбільшого у місті машинобувного заводу, братів Ельворті, які допомагали ремісничо-грамотному училищу, він разом із вдиректором ВПТУ №4 Оксаною Яценко запровадили дуальну форму навчання для двох груп верстатників широкого профілю.
Тут розроблено чіткий графік: місяць учні засвоюють теоретичні знання, наступний – закріплюють їх на практиці, отримуючи конкретні завдання і відповідну оплату. Це взаємовигідний процес, бо училище, наприклад, за словами Оксани Яценко, мало обладнання 70-их-80-их років, на підприємстві ж воно сучасне. Тобто рівень і якість підготовки автоматично зростає, а виробник отримує компетентних, кваліфікованих робітників. Павло ж Штутман, який в одному з останніх своїх інтерв’ю заявив, що нестача добре підготовлених робітників та інженерів – це проблема номер один для його підприємств, дуже відповідально ставиться до всього, що стосується дуальної освіти. Усе, що необхідно для учнів, майстрів тут забезпечують, намагаються створювати таку атмосферу, аби майбутні молоді робітники відчували – їх ждуть, вони потрібні. Звісно, головний чинник – рівень заробітної плати та престиж робітничих професій. Але це уже більше залежить від стану економіки країни.
Та поки що далеко не всі роботодавці розуміють важливість запровадження дуальної освіти.
Відома статистика, що на Заході виробничі професії обирають для себе близько 40 відсотків випускників шкіл, у нас же лише 14. Причин багато, але одна з них і та, що система професійно-технічної освіти довгий час залишалась закостенілою, не реформовувалась. Упав престиж робітничих професій. Щоб його підняти, потрібні серйозні зміни.
Світлана Орел