За що нас судили

Дивина була би, але це факт!!! 170 років тому орда судила наших хлопців за любов до України. Згадав Кирило-Мефодіївське товариство, дістав книгу документів і читаю про хід розслідування діяльності Кирило-Мефодіївського братства. В окремих документах навіть любов до України, користування українською мовою розцінювались як антидержавний злочин.

«В Києві і Малоросії, — занотовується в матеріалах слідства щодо Кирило-Мефодіївського товариства, — слов’янофільство перетворилось було в українофільство. Там молоді люди з ідеєю поєднання слов’ян поєднують думки про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів колишньої вільності й гетьманщини».

А далі про Марковича ще гірше: М.О. Маркович, який НЕ НАЛЕЖАВ до членів товариства, був висланий за межі України ТІЛЬКИ ЗА ТЕ, що він «питает такую привязанность к родине своей, Малороссии, какую он должен питать к отечеству, России», і «в письмах своих выражал неумеренную любовь к Малороссии».

І згадав я свого вірша, написаного після суду наді мною і Ніною Караванською в Одесі, на розі Дерибасівської і Пушкінської (там був обл. суд).

Вірш присвячено УКРАЇНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ, чиїм іменем мене засуджено за любов до неї, до України, до Української республіки:

Мов грім із ясного неба

лунає мені Твій вирок:

“Ти любиш мене занадто –

тому ти не син, а виродок!

Ти любиш мене занадто –

ладен на руках носити.

а я до цього не звикла:

мої т а к не чинять діти.

Ти любиш мене занадто –

і в цьому ти винуватий!

Ти любиш...”

Замовкни, мамо!

Як смієш таке казати?!

Подумай, за що Ти судиш!

Отямся, побійся Бога!

СУДИТЬ ЗА ЛЮБОВ ДО СЕБЕ

САМОЇ та й сина свого?!

Сусіди ж тебе осудять,

огудять сторонні люди!

До скону мені перед ними

за Тебе соромно буде!...

Республіко моя, МАМО...

Я голос підвищив... Прости мені.

Не вірю, що Ти це судиш!

Хоч це і від твого імені.

Олекса Різників, дисидент, лауреат премії імені Евгена Маланюка


Надрукувати   E-mail