…Щовечора зі збитого із дощок приміщення з двома бочками на даху і надписом "Баня" лунає жива музика. Одна мелодія переривається іншою – музикант віддає перевагу попурі. "Весна" Скрипки переходить в Гімн України, за ним хіти Кікабідзе та інші впізнавані пісні. Здогадуюся, звучить старий білий акордеон, котрий бачив на лавці у лазні, коли ходив туди митися. Якась туга відчувається у манері виконання мелодій, які перериваються, а потім знову линуть із дерев'яної будки.
– Це наш банщик грає, – пояснюють хлопці-строковики.
...Дещо старший за мого сина високий хлопчина дає мені велике пластикове відро, дозволяє набрати гарячої води, аби випрати шкарпетки.
– Гарно граєте, – хвалю його я.
Хлопець широко усміхається, йому приємно, що його хвалять. Він служить на півночі України вже два роки, жодного разу не був у відпустці у рідній Бессарабії, де народився і навчався в музичному училищі. Дуже швидко знаходимо спільну мову – я ж вчився в Одесі. Хлопцю приємно чути з моїх уст такі рідні для нього слова "каварма", "мамалига", "плацинди", прізвища моїх болгарських знайомих (він наполовину українець, наполовину болгарин). Виявляється, з його викладачем історії ми жили в сусідніх кімнатах гуртожитку, коли ще були студентами.
– А "Запорозький марш" зіграєш? Дуже його люблю, – прошу музиканта.
Хлопець нічого не знає про цю мелодію. Кажу, що йому обов'язково сподобається. Для козаків, для воїнів, для всіх українців кращого не знайдеш. Вмикаю на Ютубі, слухаємо, розповідаю історію маршу. У хлопця загоряються очі – така класна мелодія, а раніше й не чув. І знову розмови про Одещину, степову Бессарабію з її виноградними плантаціями, садами і погребами з вином. Ось за цим і тужить молодий служивий.
...Наступного дня вихожу на вулицю й вухам своїм не вірю – крізь усі щілини дощатої лазні виривається на простір "Запорозький марш". Так гарно і впевнено, але ж це не акордеон. Щось інше звучить. Забув, куди йшов – одразу до лазні, шарпаю за ручку дверей. Акордеон лежить на лавці, а банщик натхненно дує в кларнет. У його марші відчуваються і цокіт копит, і бряжчання шабель, і шелест козацьких хоругв та прапорів.
– Як, ти вже вивчив "Запорозький марш"? – дивуюся.
– Як бачите! – широко усміхається бессарабський легінь, розбираючи на частини кларнет й акуратно ховаючи його у футляр, котрий я до того не помічав у лазні, що стала ще й студією для закоханого в музику солдата.
Віктор Цвіліховський