Це гасло українських націоналістів прийшло до мене на початку, чи навіть в середині 90-их, коли в Україну почали повертітися українські емігранти, які на інших континентах зберігали традицію української державності і героїв, що віддали життя за цю святу ідею. Павло Дорожинський, Микола Плав’юк, Слава Стецько. Створювались нові організаційні структури – ОУН, КУН, відбувались зібрання, де це гасло звучало повнокровно, бо були ще присутні колишні бійці УПА, з ним вони йшли у бій. Тепер це гасло омите кров’ю нових поколінь українців.
Син жителів села Дмитрівки Наталі і Юрія Хомовських Богдан загинув у російському полоні під час теракту в колонії в Оленівці Донецької області минулого літа. «Здобудеш українську державу, або загинещ у боротьбі за неї» – ці слова згадує жінка. Розповідаючи про сина.
На могилу сина батьки приносять яблука і енергетичний напій. За словами Наталі Хомовської, син воював і до повномасштабного вторгнення рф в Україну: «Був біля Краматорська на завданнях, Маріуполя, Сіверськодонецька, на Світлодарській дузі. Такий режим, знаєте, постійне недосипання. Завжди мав енергетик – на той випадок, коли відчує, що вибивається із сил. Тому ми йому приносимо енергетик. А ще син дуже яблука любив. Щоразу намагаюсь йому принести».
Зі слів жінки, син був бійцем «Азову» з 2018 року. Після повномасштабного вторгнення воював у Маріуполі, був серед захисників заводу «Азовсталь».
Вдома на полиці у шафі зібрані фотографії Богдана, серед яких є світлини з «Азовсталі»: «Мав оберіг від донечки – качечку гумову для купання. Він її з собою забрав, вона є на багатьох фото. Думала, коли поїдемо на впізнання, хоча б цю качечку біля нього можна буде знайти, та після Оленівки це нереально».
Батько бійця Юрій Хомовський розповів, що син любив відпочивати на природі: «Завжди разом їздили на рибалку й полювання. Сам інколи теж тікав – ходили шукати його на ставку».
Зі слів Наталі Хомовської син не служив в армії, його комісували за станом здоров’я. Та коли він пішов в «Азов», вирвав сторінку з діагнозом з медичної картки. Запальним був. Але разом з тим дуже домашнім – завжди повертався додому. В університеті провчився рік і два місяці, а потім сказав, що це не його. Пізніше вивчився у залізничному училищі. Він спілкувався зі своїм другом дитинства, який був в «Азові» від початку його заснування – і я зрозуміла, що він дуже загорівся. 2018 року поїхав у Маріуполь і пів року був там на випробувальному терміні».
Востаннє жінка розмовляла з сином 17 травня 2022 року, в день виходу українських військових з «Азовсталі»: «Сказав, що вони вимушені виходити. Ухвалили рішення здатися в полон. Сказав, що буде не на зв’язку, бо знищить після розмови свій телефон. У відео з автобуса, яким їх вивозили, ми побачили, як його везуть в Оленівку»
Дізнавшись про теракт, одразу здали ДНК на експертизу. Наталя Хомовська: «На другий день після теракту російська сторона виклала списки. Думаю, їх підготували заздалегідь. Ті, хто вижив в Оленівці та зміг вибратися з полону, говорять про те, що ходили в бараки вже із заготовленими списками, за якими хлопців відбирали на той промисловий барак. Майже дев’ять місяців минуло з часу теракту до моменту, як нам підтвердили збіг ДНК. Потім я домовилась, що приїду у Київ попрощатись із сином, бо розуміла, що його привезуть у закритій домовині».
Наталя показала молитву українського націоналіста та 10 заповідей, які привіз їй син: «Перший пункт декалогу: «Здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї». Страшно було читати ці слова, бо розуміла – так вихований мій син. Я дуже боялась за його життя і розуміла, що він готовий на все заради того, щоб стримати ворога».
Нині родина підтримує зв’язок з сім’ями інших військових. Долучаються до акцій на підтримку полонених: «Це наш спільний біль. Вони підтримують мене, я – їх. Нині є петиція про заснування днів пам’яті загиблих в Оленівці. Збираємо голоси».
Наталя розповіла, що нині у війську боронить Україну молодший син, а з полону чекають на повернення друга Богдана.
Із «Добірки скарбів духовних»