«— Антоне, — нерішуче поцікавився Яновський, — що за такі магічні літери — «АВД»?
— Тю! — Дикий навіть здивувався. — Хіба має значення, які літери? Аби літери! Тоді неодмінно справить враження. Не може не справити. Безвідмовно. Бо в народі пошана є. СНК! ВСНХ! НКО! НКЮ! НКВД! АВД!.. Ах, — АВД? Що ж тут таємничого? Антон Васильович Дикий — по буквах АВД».
Це уривок з книги Юрія Смолича «Розповідь про неспокій». Він якнайкраще характеризує країну Абревіатурію, тобто Радянський Союз. Адже внесок цієї країни у скарбницю найхимерніших буквосполучень неоціненний. Ланцюжок назв вічної репресивної гідри й по сьогодні багатьох екс-громадян Союзу РСР кидає в холодний піт.
Серед студентської молоді у 1930-ті роки було поширеним хизування перед товаришами цікавим розшифруванням абревіатур державних та громадських організацій. І часто автори цих розшифрувань потрапляли до рук чекістів. Двоє з таких жертв свого язика з Олександрії – студент технікуму політпросвіти «МГП», тобто Мирон Гнатович Прудкий, та учень сільськогоспоадрської школи «МПР», Микола Пафнутійович Руденко. Їхня “творчість” була оцінена радянським судом.
Фотографія Мирона Гнатовича Прудкого з архівно-слідчої справи. На звороті фотографії написано чорнилом, очевидно рукою Прудкого: “Бажаю бути тобі щасливим. Бажаю горя не бачити. Бажаю радість тільки бачити. І про мене не забувати. 20 листопада 1936 року м. Олександрія”. ДАКірО. – Ф.5907. – Оп.2Р. – Спр. 12522
22-річного Мирона Прудкого енкавесисти звинуватили у тому, що він розповідав студентам антирадянські та контрреволюційні анекдоти, у яких йшла мова про вождів партії та керівників уряду.
Поспілкувавшись з одногрупниками Прудкого, слідчий назбирав багато цікавого для кримінальної справи, яку йому доручили вести. Так, слідчий дізнався, що Мирон говорив,
– що студентам в СРСР живеться погано, ніхто на їхнє життя не звертає уваги;
– що в СРСР немає товарів, хоча газети пишуть про досягнення;
– що в колгоспі люди працюють за палочки;
– що за старої влади усього більше було, а зараз навіть черевиків немає на гумовій підошві;
– що радянські газети постійно пишуть про досягнення республіканських військ в Іспанії, але фашистів вони не розіб’ють;
– що в радянських газетах пишуть неправду.
А ще Мирон Прудкий розшифрував абревіатури «МТС» та «ТОРГСИН» з контрреволюційних позицій. Як саме він розшифрував ці скорочення, слідчий не став записувати у протоколи допитів, очевидно злякався цієї «розшифровки».
22 травня 1937 року Спеціальна колегія Дніпропетровського обласного суду призначила Мирону Прудкому три роки виправно-трудових таборів. Спеціальна колегія Верховного Суду УРСР 19 серпня 1937 року залишила касаційну скаргу засудженого без задоволення.
Квиток члена МОПРу Дмитра Чорного, на якому Микола Руденко написав “похабне контрреволюційне слово”. ДАКірО. – Ф.5907. – Оп.2Р. – Спр.12389.
А от учень Олександрійської сільськогосподарської школи 19-річний Микола Руденко за вироком судової колегії з кримінальних справ Кіровоградського обласного суду від 19 листопада 1940 року отримав п’ять років позбавлення волі з позбавленням в правах на три роки.
Микола також любив розшифровувати різноі абревіатури. Ось що записав до обвинувального висновку слідчий: «з відразою розшифрував абревіатури і скорочення НКПС, ГПУ, Совет та інші. Руденко розшифрував: ТОРГСИН – “товариши оглянитесь рабочие гибнут истребляют народ”; ОГПУ – “о господи помоги убежать”, з кінця цю абревіатуру – “убежишь поймают голову отрубят; НКПС – «не бойтесь крушения поезжайте смело», з кінця абревіатури – “сядеш поедешь костей не собереш”...
А ще Микола Руденко написав соромітне слово на членському квитку МОПРу (Міжнародна організація помочі борцям революції), який належав учню Дмитру Чорному.
Слід додати, що у списках реабілітованих жертв комуністичного терору, наших земляків, більше десятка таких, кого енкавесисти звинуватили у антирадянському розшифруванні різного роду абревіатур.
Володимир Поліщук