Жінки навчать любити: буде Україна

Громадська організація «Обласний жіночий інформаційний центр» спільно із обласною універсальною науковою бібліотекою імені Дмитра Чижевського розпочала реалізацію нового проєкту «Жіноче лідерство як ресурс успішного розвитку громади». Цього тижня відбулася презентація проєкту.

Його впровадження стало можливим завдяки підтримці Урядом Канади програми «Голос жінок і лідерство – Україна», яку реалізує Український Жіночий Фонд. Мета — провести у 14 громадах області інформаційно-просвітницьку кампанію «Ми рівні».

У публічних бібліотеках новостворених ОТГ проходитимуть інформаційні сесії, темами яких стануть лідерство як реалізація власного потенціалу, професійне зростання, громадська активність, гендерні проблеми, баланс між роботою та самореалізацією, медіаграмотність, електронне урядування тощо.

Власним досвідом ділитимуться відомі на Кіровоградщині жінки. Вони розповідатимуть про зміни у свідомості, формування соціально активної життєвої позиції, професійні та особистісні виклики та перемоги.

«Ми переконані, що жіноче лідерство може стати запорукою успішного розвитку громад. На Кіровоградщині утворені 49 територіальних громад, лише десять з них очолюють жінки. При цьому більшість жителів області — жінки. Своїм завданням ми бачимо допомогу жінкам в усвідомленні їхніх лідерських якостей та напрацюванні необхідних навичок, підтримку громадських, соціальних, професійних проєктів, які вони реалізуватимуть у своїх громадах. Знання, якими ми вже ділимося, активістки впроваджуватимуть на місцях і навчатимуть інших членів громади», — заявила голова ОЖІЦ, керівник проєкту, директор ОУНБ ім. Д. Чижевського Валентина Животовська під час презентації проєкту.

А тим чсом Ми багато говоримо про жіноче лідерство, але при цьому забуваємо, що суть його ж далеко не у тому, щоб просто зламати стереотипи про роль і місце жінки, які складались віками, і ще раз підкреслити важливість рівноправності між статями. Чому у тих суспільних устроях, у яких існувала Україна останні, як мінімум, пів тисячі років до здобуття незалежності, про жодне жіноче лідерство не йшлося взагалі? Бо це були по суті тоталітарні, вертикально інтегровані суспільства, мускулінні апріорі. Тобто, і у Польсько-Литовському князівстві, і у Російській імперії, і у СРСР мейнстримні стосунки будувалися зверху вниз: політичні, економічні, суспільні процеси вибудовувались за принципом піраміди, коли усі ключові рішення йдуть від одного лідера або невеликої групи і спускаються зверху вниз. Такий тип стосунків породив так зване парамідальне мислення, яке і стало потужним гальмом у вибудовуванні демократії.

Саме воно мало б стати мішенню для боротьби незліченної кількості грантоїдів, які уже три десятки років з великим запалом борються за гендерну рівність, часто розуміючи її як витіснення проявів мускулінності, як таких. Наприклад, зовсім недавно колежанки на повному серйозі переконували мене, що їм буде соромно, коли чоловік подасть їм руку при виході з транспорту. А мені не соромно, навпаки – це красиво й шляхетно.

Пірамідальне мислення цілком може сприймати присутність жінки, але тоді, коли вона прийме його правила. Були ж у нас імператриці, і жінки-секретарі різних обкомів-райкомів. При цьому жінка мала відмовитись від своєї природньої психології – будувати стосунки горизонтально. Часто навіть у зовнішній поведінці жінки-секретарі, наприклад, зберігали атрибути пірамідальності: подавали руку чоловікам-колегам не для поцілунку, а для потиску.

Але у природі жінки будувати стосунки не вертикально, а горизонтально, так, як будуються вони, наприклад, у хорошій родині, де панує взаємоповага і враховуються інтереси кожного члена. То для чого нам потрібне жіноче лідерство? Чи не для того, щоб нарешті вибудувати суспільство, де кожна людина, не залежно від статі, статусу, чи інших ознак почуватиметься комфортно – потрібною, реалізованою, не зневаженою.

І проєкт, який взялася реалізовувати ОЖІЦ, міг би чудово прислужитися глибшому усвідомленню цих процесів і ролі в них жінки. Не можна сказати, що вони в Україні не тривають, та ж децентралізація – потужний крок від вертикально інтегрованих стосунків у державі. Навпаки – Росія чи Білорусь – яскраві приклади парамідальної системи і мислення, і державотворення. Однак, у нас це триває поки що дуже повільно. А усвідомлене жіноче лідерство у цьому плані могло б зіграти неабияку роль.

Крім уміння будувати горизонтальні партнерські стосунки, велика перевага природи жінки – в умінні любити. І мова зовсім не про кохання. А про віддану жертовну любов, знову ж, до своєї родини, дітей, роду. А тут – близько – й народу. Як на мене, наша Україна страждає від багатьох бід, але не в останню чергу – від браку любові. Наші біди, негаразди, нестатки, безгрошів’я, безперспективність, матеріальне приниження дуже часто породжують зневагу до країни, байдуже ставлення до неї, а часом просто ненависть.

Кожна жінка знає: дитина точно не виросте хорошою і благополучною, якщо ростиме у подібній атмосфері. Плюйте на свою дитину, зневажайте її, вважайте її нікчемою, ненавидьте її, який результат ви отримаєте? А країна (не державний апарат! – це геть різні речі) – це ж те саме, це колективна енергія живих, мертвих і ненароджених, де кожним словом, кожною думкою, а тим більше вчинком кожен лишає свою мітку.

У будь-якій нашій біді – великій чи малій, винна не країна, а конкретний бюрократ, корупціонер, злочинець чи просто недбалець або безвідповідальна людина. Але ж як часто ми чуємо при цьому: «Ця проклята країна!», «Цей нікчемний народ!» І це ще найлояльніші характеристики…

Любов’ю можна змінити все. Любов у жіночих серцях – грандіозна сила. Якщо ми будемо розуміти це, і пам’ятати про це, вчити цьому інших, а згаданий проєкт може акцентувати на цьому, Україна точно буде кращою.

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail