Жителів Кропивницького примушують щільно притискатися до незнайомців

Притискатися приємно до того, хто подобається і на це потрібні відповідні настрій, час і місце. Такими місцями можуть бути кімната з інтимним освітленням, лавочка в парку при теплій погоді чи на крайняк темний під’їзд. А якщо ж скажу, що для тісних тілесних контактів використовується фінансова установа, ви скажете, що я з дуба впала. Я й а сама спочатку не думала, що таке можливо, але обставини змусили звернутися в Ощадбанк на перехресті вулиць Дворцової та Декабристів.

У тамбурі розміром приблизно 5 на 2 метри перебувало кілька людей і ледве я наблизилася до дверей, як всі дружно крикнули «В чергу, дєвушка!» Ну, гаразд. Хто ж крайній? А вам до кого, питають. Що значить до кого, я тут уперше і нікого не знаю. Розгублено топчуся і допитуюся, аж зрештою одна жінка милостиво дозволяє: «Будете поки що за мною, а там побачимо»

Ну що, ж стою, дивлюся, потроху починаю мерзнути, бо ця скляна коробка не опалюється, зате там є троє велетенських дверей, які відкриваються всередину і відтак напроти них стояти не можна, щоб не прибили, доводиться шукати вільну площу під стіною. У кутку простору немає, його займають банкомат і термінал. Народ тим часом прибуває і вже човгає один одного ліктями, боками і колінами. Карантинна дистанція в три чи хоча б півтора метри зменшується до кількох сантиметрів. Публіка обурюється, скаржиться, лається. Дехто з прокляттями йде геть.

Зрідка з дверей виходить дівчина і викрикує один з трьох варіантів: «У касу!», «До менеджера!» і «Юридичні особи!». Ага, значить, тут і черги три. Партнери по вимушених обіймах пояснюють, що мені до менеджера. Чекаю хвилин сорок, моя черга наближається – і тут хтось помічає напис на вході, що зараз має початися санітарна пауза. Всього 15 хвилин, але я вже не можу далі ловити дрижаки, виходжу на вулицю пройтися – і ноги самі заносять у сусіднє відділення Приватбанку. А там…мммм! Вхід вільний, частина людей працює зі спеціалістами, частина сидить чекає, обстановка спокійна,у касу черга невелика, у довгому коридорі там легко дотримуватися дистанції. Я млію від задоволення, зігріваюся, аж на сон починає хилити – але мушу повертатися в ощадбанківську катівню!

Санітарна пауза завершилася, людей додалося. Моя черга ще не підійшла… Коли зрештою потрапила за заповітні двері і владнала свої проблеми, то виявилося, що на все про все в мене пішло півтори години. У холоді. В тисняві. У насиченій наріканнями і стогонами невдоволених клієнтів атмосфері.

Запитала в адміністратора Ольги Жердієвої, чому тут пускають людей дозовано. «Нам не дозволяється обслуговувати більше 8 відвідувачів одночасно», – була відповідь.

Еге ж, юрми в залі створювати не можна, бо карантин, ковід, загроза інфікування. Ощадбанк подбав, щоб і на вулиці відвідувачі дистанціювалися один від одного – понамальовували відповідні риски на тротуарі. А те, що народ у крижаному тамбурі тулиться один до одного, як сардинки в бляшанці, то ніби так і треба!

Банк схиляє клієнтів до онлайн обслуговування – мовляв, запишіться через мережу, то не будете тут юрмитися і пройдете без черги, бо в банку знають усіх записаних і викличуть. А це не радикальне вирішення проблеми. Людина запишеться на такий-то час і не зможе прийти в банк через якісь непередбачувані зміни в своєму графіку. Більшість тих, хто товкся зі мною в черзі, привели сюди справи, які треба було вирішити негайно. Інші клієнти прийшли в банк тоді, коли мали час для цього. А двоє онлайнерів розповіли, що записали їх учора вранці на сьогоднішню пообідню пору – ото швидкість! І вони теж чекали виклику в юрбі…

Я вирушила у своїх справах, через годину знову пройшла повз Ощадбанк і крізь скляні стіни помітила не менше трьох людей, котрі займали чергу невдовзі після мене. Мене аж затрусило від думки – а що робити цим нещасним у крихітному тамбурі, коли їм захочеться в туалет?!

Аліса Черська


Надрукувати   E-mail