Наприкінці вересня ексголові Кіровоградської обласної ради, депутаові її не одного скликання Миколі Михайловичу Ковальчуку мало б виповнитися 75. Чудовий ювілей! Але вже третій рік його немає з нами.
Багато хто пам’ятає його якраз у кабінетах обласної влади – з грудня 1999 року по березень 2005 року він був заступником голови Кіровоградської обласної державної адміністрації з питань економіки та фінансів. З травня 2006 року по листопад 2010 року працював на виборній посаді в Кіровоградській обласній раді головою постійної комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів та інвестицій. Чотири скликання головував у бюджетній комісії. Голова Кіровоградської обласної ради з 2010 до 2014 рік.
Микола Михайлович був асом у питаннях бюджету, фінансів. Для гуманітаріїв, наприклад, вони завжди складні. Частина спеціалістів у цій сфері, чітко засвоївши теорію, просто повторюють її. Ковальчук же умів розкласти її на дуже доступні прості поняття, які безпосередньо стосуються нашого життя і діють у ньому. Отож, бюджетні процеси в області, механізм їх дії він бачив наскрізь. Міг порадити, підказати, а при потребі і допомогти.
Але любов’ю його життя був ліс – працював лісничим Відрадного лісництва Дніпропетровської області. З 1977 року по 1997 рік директором Дніпропетровського держлісгоспу. У 1997 році очолив державне лісогосподарське об'єднання «Кіровоградліс». Можливо, й від близькості до природи та розуміння її – його любов до мистецтва. У міру своїх сил він завжди підтримував митців краю, зокрема літераторів.
Не був Микола Михайлович байдужим і до політики. Ближчою до його душі була селянська тематика, відстоювання інтересів людей з глибинки. Не обминула його, як посадовця, і чаша Партії регіонів. Якраз тоді він очолював облраду. І певною мірою став хлопчиком для биття для тодішніх парників №1, які очолили область. Досвідченому Ковальчукові буквально нав’язали першого заступника, вихідця з Донеччини сумнозвісного Олександра Шаталова (його батько, кажуть, був пізніше «міністром культури» у ДНР), який буквально намагався морально знищити свого шефа. Якось, коли Микола Михайлович підготував програму удосконалення роботи органів місцевого самоврядування, а її не прийняла рада, бо та потребувала фінансових затрат, у повністю підконтрольному Шаталову сайті Novosti.kr.ua з’явилась знущальна репліка під назвою «Он из лєса вишел и снова зашел». І подібне траплялось не один раз. А Ковальчук терпів, знаходив якісь виправдання, мабуть, для себе. Бо він був не з тієї епохи, де керівники такого рівня могли б собі дозволити гучно грюкнути дверима, щоб аж стеля посипалась на тих вискочок.
Але з другого боку, він цілком, усим серцем прийняв епоху незалежності України. Його душа була наповнена любов’ю до цих степів, лісів, Дніпра. Умів поважати людей, і з глибинки у тому числі, не чванитись, не задирати носа, а робити справу. Наприкінці життя він очолював обласну організацію Партії пенсіонерів. І як пригадував тодішній член цієї партії Павло Волощук з Гайворона Кіровоградська обласна організація Партії пенсіонерів була найбільшою на території України. Він умів вселити в людей віру і бажання працювати на результат і заради ідеї.
Світлана Орел