Тепер чи не вся планета стежить за подіями у Бєларусі. А днями нашу область навідав надзвичайний і повноважний посол цієї країни Ігар Сокал – сказати точніше: 13 жовтня село Велику Северинку Кропивницького району. Якщо їхати з Києва до нашого обласного центру, то в селі перша за бензозаправкою вулиця носить ім’я найвідомішого в останньому століті білоруса, письменника Васіля Бикава. Тут він у січні 1944 року молоденьким лейтенантом визволяв від фашистів наші краї, був серйозно поранений, аж так, що з його військової частини пішла похоронка батькам воїна у Віцєбскую вобласть… Та українські жінки виходили молодого офіцера, поставили в бойовий стрій і про це Василь Володимирович пам’ятав усе своє життя.
Через півтора десятка літ після свого другого народження під Великою Северинкою з-під пера Васіля Бикава почали одна за одною з’являтись його повісті про пережите, почуте й побачене у тій страшній війні. Зокрема і повість «Мертвим не болить», що розповідала про події під Кіровоградом.
Про другу світову радянська література має гори томів прози, але ніхто так чесно й справедливо не сказав про людину на війні, як це зробив Бикав. Не дарма чи не кожен його твір у 70-80-их роках минулого століття ставав сценарієм для художніх фільмів. Фільмів добротних, хоча вони вже поза письменниковим контролем покривались шаром пануючої ідеології.
Бикав і наш край – широка тема. 1995 року для журналу «Вежа», розчарований новою «нашою і вашою» владою, письменник писав: «Украіна для мяне (і асабліва Кіраваградчына) – другая радзіма, самая дарагая зямля, на якой мне хапіла ліха у самыя ліхія часіны. Шкада, што і цяпер, праз гады, на ёй мала шчасця (як, зрэшты, і у Беларусі). Але спадзяемся…» Сподіваємось досі і ми, і білоруси.
Сьогодні в школі Великої Северинки є музей Васіля Бикава, який заснувала вчителька Єлизавета Сергієнко. І вулицю за її ініціативи назвали ім’ям письменника. Торік Лізи Дмитрівни не стало. Але є продовжувачі її справи: директор музею Галина Губенко і син вчительки Микола Сергієнко, які й ініціювали встановлення меморіальної таблиці великому синові білоруського народу, а сільська рада підтримала ініціативу.
Посол сказав: «Васіль Бикав – гета гонар не толькі Бєларусі, а й Украіни, а жихаров Сявєрінкі нє в апошнюю чаргу».
Дорогому сябру влаштували цікаву екскурсію селом, знайомили з експозицією музею, приймали від нього подячні грамоти, сувеніри (білоруського лляного рушніка, різьблених з дерева зубрів Бєловєзької пущі) й рідкісні книги для шкільної бібліотеки білоруською, українською і російською мовами. А ще була підписана угода про співпрацю («Гета толькі пачатак!») Великосеверинівського шкільного музею із Державним музеєм історії білоруської літератури (м.Мінськ). Живє Бєларусь!
Василь Теліжан
На фото: меморіальна таблиця Васілю Бикаву; відкривали меморіальний знак (зліва направо) голова сільради Сергій Левченко, посол Бєларусі Ігар Сокал і журналіст Микола Сергієнко.
Фото Марини Журавель