Під час Перших визвольних змагань в Україні повстанські загони часто очолювали вчителі сільських шкіл. Цікаву статтю з газети „Комуніст“ про навчальний заклад, що готував таких вчителів, вдалося знайти за допомогою дослідника Едуарда Зуба.
Події, про які йшлося в статті, відбувалися в листопаді 1921 року. Автор Т. Харечко писав російською мовою, наголошуючи, що Златопільська гімназія стала ідейним кублом Петлюрівщини. Професура Інституту народної освіти (ІНО) – запрошені з Києва і Кам’янця-Подільського українці. Слухачів в ІНО – до 300 осіб і число їх зростає. Серед них – амністовані голова і два члени окружного повстанкому та кілька десятків активістів цього комітету. Автор писав: „Виникнення інституту в бандитських лісах красномовно свідчить про те, що він перетвориться й вже перетворюється у лябораторію петлюрівської ідеології. Такі ж інститути ми виявили у Новомиргороді і Чигирині. Ці інститути, а їх немало на Правобережжі, повинні бути закриті“.
Один зі згаданих в статті амністованих членів повстанкому – отаман Білопольського куреня Холодноярської бриґади Олександр Кваша. Йому незаслужено мало уваги приділено в дослідженнях, є суттєві помилки у присвячених йому матеріалах, навіть ім’я його часто плутають – називають отамана Василем. Хоча саме О. Кваша як осавул поставив свій підпис під унікальним „Начерком проєкту Державного законоладу для Української Трудової Республіки“, складеним у таборі гайдамаків-повстанців у Холодному Яру на Чигиринщині. Тоді за Раду Старшин він підписав доку– мент разом з Кирилом Апілатом (значковим). Чомусь ніхто не наводить цей факт в статтях про отамана О. Квашу, хоча він відразу знімає всі суперечки про його ім’я і робить нісенітницею повідомлення про те, що він був колишнім денікінцем і якійсь час переслідував Загороднього разом з більшовиками.
Покази Загороднього з його карної справи напевне стосуються брата Олександра – чекіста Івана Кваші. Мені пощастило поспілкуватися з родичем отамана – Сергієм Квашею, який повідомив мені кілька цікавих родинних історій, які доповнюють відомі нам факти. Олександр всюди ходив з „Кобзарем“, будучи студентом (очевидно, златопільского ІНО) вчителював на Лебединському цукровому заводі, був підпільником загону отамана Чорного Ворона. Саме під час організованого ним нападу на Лебедин в 1922 році Олександра вбили червоні. Під час арешту його забили до смерті, хату спалили, невідомо, де його могила. У нього була дівчина Пелагія, яка народила від нього дитину, одружитись вони не встигли. Батько дівчини за те, що вона „принесла в подолі“, вигнав її з хати. Брат Олександра чекіст Іван Кваша переховував її по різних селах. Колись він заарештував Олександра, а в протоколі написав, що той з’явився добровільно, взяв його на поруки. Після загибелі Олександра, Івана позбавили посади і відправили служити на територію Росії. В 1922 році комісія Черкаського відділу народної освіти закрила Інститут народної освіти, чергова славна сторінка історії знаменитої Златопільської гімназіїї була перегорнута.
В Златопільскій гімназії, в будівлі якої був розташований ІНО, колись учились політик Володимир Винниченко, письменник Григорій Грушевський (помер у Новомиргороді під час голоду 1922 року), етнограф Іван Филипович, композитор Борис Лятошинський. Микола Зеров саме тут почав роботу над перекладами римських поетів. У викладача-історика Олексія Андрієвського було 400 друкованих праць – не кожен столичний професор міг таким похвалитися. З 32 останніх випускників гімназії 1919 року лише один помер своєю смертю. Всі інші, так чи інакше були знищені, двоє з них зустрілись на Соловках зі своїм учителем поетом М. Зеровим. Зараз прекрасна будівля гімназії і повстанського ІНО стоїть пусткою і руйнується. У будь-якій країні, що цінує свою історію, таке було б не можливо.
Михайло Шитко, «Свобода»
P.S. Двоюрідній правнук отамана Олександра Кваші Віталій нині мешкає у Кропивницькому.