– Українці повністю змінили портрет біженця у світі. – сказав мені 70– річний британець, якого я пригостила власноруч зліпленими варениками з картоплею на одному із заходів. організованих на свято Івана Купала.
Смакуючи вареники і розглядаючи мою вишиванку він продовжував:
– Ви розумієте, що ви зробили? У Брайтон приїхало більше 500 українців і ви повністю змінили портрет біженця.
Зазвичай біженці це додаткове навантаження на всю систему. Це безробітні, це люди які не знають мову, яких слід годувати і одягати.
Але українці виявились не такими – ви всього за пару місяців стали помітною силою в місті. Ви швидко вчитесь, ви працьовиті. Ви не чекаєте, а шукаєте роботу. От ви, наприклад, кажете, що з першого дня війни працюєте онлайн, при цьому маєте сина і сьогодні не полінувались, а приготували українську страву і принесли її на свято і ходите і всіх пригощаєте і ще й в гарній традиційній сукні.
Ми вже відчули зміни, а що ж буде коли ви вивчете мову? Замість того, щоб створювати проблеми, ви даєте нам приклад як можна діяти і це шалено мотивує! У вашій країні війна, ваші домівки зруйновані, а ви посміхаєтесь, думаєте про бізнес і працюєте, щоб пошвидше стати на ноги і підтримувати Україну. Ми всі в захваті від вас!
Ви приклад і натхнення для усіх британців, повірте мені, я прожив довге життя. От побачите зовсім скоро українці будуть кермувати у Брайтоні.
Так, ми такі! Бо ми найсильніша і найкрутіша нація світу. Україна понад усе, не підведемо. Покермуємо трохи у Брайтоні, а далі повернемось до неньки.
Марина Ткаченко
P.S. А ще на зароблені тут гроші ми вмудряємося волонтерити, переганяти автомобілі хлопцям на передову, купувати квадрокоптери і прилади нічного бачення. Ми скуповуємо тут усі їхні воєнторги, створюючи черги на військове спорядження і взуття аж до жовтня.
А ще ми не стоїмо тут із простягнутою рукою. А ще ми страшенно хочемо додому. А ще ми плачемо ночами, коли діти поснули.
Так, не всі такі. Прикро визнавати, що багато хто інтегрується/асимілюється по чужих суспільствах, з легкістю забувши свою землю. Та, може, воно й на краще...
Юлія Сергієнко