Добриня Микитич – син древлянського князя Мала, брат Малуші, зять Князя Святослава Хороброго, рідний дядько князя Володимира Великого та двоюрідний дід князя Ярослава Мудрого. Він народився на Житомирщині. Як пише Нестор: «Батько ж їм був Малко Любечанин, і доводився Добриня дядьком Володимирові». Також академік Шахматов зробив висновки, що Малко Любечанин і є древлянський князь Мал. І після народження Володимира, Малко став Микитою Залешанином (тобто Микита з-за лісу, з древлянської землі). «Древлянська генеалогія» Володимира Святославича та його дядька, Добрині, достовірна.
В Іпатіївсткому літописі ми знаходимо, що «Добриня виховув з народження свого племінника Володимира, сина сестри Малуші і Святослава разом із Княгинею Ольгою».
Добриня дуже часто згадується богатирем на службі при своєму племіннику князеві Володимирі. Літописи нерідко свідчать про його довгу придворну службу, в якій він проявляє свою природну кмітливість. Часто племінник дає йому доручення: зібрати та перевезти данину, виручити княжу племінницю та ін. Добриня був найближчий до князя і його родини богатир, який виконував їхні особисті доручення та відрізнявся не лише хоробрістю, але й дипломатичними здібностями. На честь богатиря Добрині названо астероїд 4762 Добриня. В місті Коростень встановлено пам'ятник Добрині Микитичу. В Оболонському районі міста Києва існує вулиця Добринінська.
Батьківщина Олещки Поповича – місто Пирятин Полтавської області. Дослідники історії, билин і літописів упевнені — він дійсно історичний герой, про подвиги якого згадується в літописах. Історичні дані свідчать, що він часто бував на пирятинських ярмарках. В одній із билин розповідається, як мати проводжала Олешка на базарній площі міста Пирятина у похід на ворога. Тоді Пирятин стояв на кордоні давньоруської держави й був одним із її опорних пунктів у боротьбі проти кочівників.
Олешко боронив землі на лівому березі Дніпра, де були розташовані Київське, Чернігівське та Переяславське князівства. Цікаво й те, що саме на Пирятинщині прізвище Попович збереглося до наших днів. У 992 році Олексій Попович разом із Яном Усмошвецем уславилися також при обороні Переяслава від печенігів. Як свідчить Никонівський літопис, за свій подвиг вони були взяті в княжу дружину. У 1001 році Олешко Попович і Ян Усмошвець розбили печенізького хана Радмана і взяли в полон трьох його синів. Також в один зі своїх приїздів до Пирятина Т. Шевченко написав «Думу про пирятинського Поповича Олексу».
Згідно з українськими билинами, зокрема оповідкою «Про Іллю Муромця і Соловія», Ілля походить з «міста Муромль» – Моровійськ (сучасне село Морівськ Чернігівської області України). Одним із головних аргументів називається швидкість, з якою він дістався до Києва — це можна було здійснити лише з придеснянського Моровійська. За історографією Ілля до 30 років не міг ходити, тож просидів всі ці роки «на припічку». Потім він чудесним чином зцілився і вилікуватися йому допомогли якісь «каліки перехожі» (прочани). Після одужання він стає бравим воїном і за п'ять годин прибуває до Києва у дружину до київського воєводи. Згодом Ілько здійснив багато героїчних подвигів, зокрема поборов Солов'я Розбійника біля Чернігова тощо.
Писемні згадки про богатиря Іллю Муромця датовані XVI століттям. Перша міститься у листі київського шляхтича Філона Кміти, оршанського старости, до Остафія Воловича, троцького каштеляна, від 5 серпня 1574 року. У листі Кміта згадує його поряд із Солов'єм Розбійником: «Бо прийде час, коли треба буде Ілії Муромцю і Солов'я Будимировича, прийде час, коли буде служб наших потреба!». Друга згадка про Іллю Муромця міститься в щоденнику австрійського дипломата Еріха Лясоти (1594), що був проїздом у Києві. Автор зазначає, що Ілько був похований у місцевому Софійсьому соборі: «У другій каплиці зовні церкви була гробниця Іллі Муромцю, такого собі благородного героя, тобто богатиря, як вони називають. Про нього розповідають багато легенд. Ця гробниця на сьогоднішній день зруйнована, але гробниця його товариша ще ціла, також у цій самій каплиці».
Тож, як бачимо, руські богатирі реально не російські, а українські. Жили вони у різні столітя і один одного не знали, хоча часто їх зображають разом.
«Рутенська Україна»