Міжнародні стосунки — неточна наука. Аксіоми й теореми тут не вічні, а докази потребують перевірки часом і тому нестерпно дорогі. Швидше, це мистецтво, в якому найкращі полотна написані кров'ю. Ось і тепер Україна пожинає криваві плоди теоретичних концепцій, що писалися десятиліттями, а застаріли прямо за рік. Із кожною ракетою, що летить у нас, відлітає й авторитет їхніх авторів.
Проте чимало їх, особливо з-поміж «реалістів», і багатогранний Кіссінджер із ними, продовжують засмічувати ефір аналітичними конструкціями та порадами, як нам облаштувати Євразію, задобрюючи агресора. Можна припустити, що причин для цього дві — погане (коли взагалі є хоч якесь) знання російської мови та відсутність бойового досвіду. Упевнений, якщо послати взвод «реалістів» на добу під реальний Бахмут або примусити цілодобово слухати Соловйова зі Скабєєвою, їм не буде рівних на конкурсі авторів антиросійських ідіоматичних висловів.
Творець «історичного матеріалізму» Карл Маркс вважав, що «буття визначає свідомість». Він перевернув слова Гегеля, який казав, що «буття визначається свідомістю»: людина будує своє життя на основі власних переконань, принципів, моралі. Отож, на фронті зразу обидва твердження виявляються правильними. Свідомість тих, хто перебуває в окопах, дуже визначається їхнім буттям, а звірства окупантів — їхнє буття — є прямим наслідком їхньої рашистської моралі, отупілої від телевізора і брехні свідомості. Все змішалося на полі бою.
І ще — міжнародні стосунки мають дивну якість: хоч би що ви написали, завжди знайдеться хтось, хто написав це до вас або краще за вас. Тут прозріння вкрай рідкісні, вага слова часто визначається місцем роботи автора, а відповідальності за провальні прогнози практично немає. І все-таки надзвичайно цікаво з новим досвідом поглянути на минулий рік, коли жорстока імперіалістична війна, розв'язана останньою з імперій, спалахнула з новою, небаченою за 77 років силою. Ця війна зруйнувала одну з ілюзій, які побутували до лютого, що нинішня система міжнародної безпеки, стримувань і противаг хай погано, та працює. Вона не працює зовсім. Крапка.
Посоромленими виявилися стратеги, що розглядали глобалізацію як універсальний інструмент проти односторонніх спроб порушити світовий порядок. Економічний ефект глобалізації був значним доти, доки паніка перед коронавірусом не опустила залізні завіси між основними центрами світопорядку й не призвела до руйнування міжнародної логістики. Національний егоїзм виявився універсальним продуктом — як для демократій, так і для автократій. Однак ще страшнішого удару по ідеї загального миру та процвітання на основі глибокої взаємозалежності було завдано 24 лютого. Безумства одного диктатора виявилося достатньо, щоб глобальна система санкцій змела структуру світових ринків вуглеводнів, продовольства, чутливих технологій та зброї. Все виявилося так погано, що навіть Китай перестав говорити про «співтовариство єдиної долі людства».
Концептуальне «західне» бачення стосовно Китаю, яке існувало з 1970-х років, теж кануло в небуття після ХХ з'їзду КПК. Романтизму покладено край. Замість демократизації, відкритості, економічної інтеграції восторжествувала комуністична ідеологія, що, як сподівалися творці зближення США з КНР, в її ортодоксальному вигляді залишилася в минулому. Фактично тепер політику стосовно Китаю треба створювати заново, а це означає перегляд безлічі тонких моментів, які враховують абсолютно іншу розстановку сил у світі, і особливо — у Південно-Східній Азії, ніж на початку правління Ден Сяопіна.
На щастя, неправильною виявилася й «авторитетна» думка, що «колективний Захід» більше не колективний і розпадається на групи за інтересами, США знесиліли і більше не можуть виявляти лідерство, НАТО спить, а ЄС утомився сам від себе. Небачена і безглузда агресія Росії допомогла сплячим прокинутися, безлічі країн — переглянути свої оборонні програми та стратегії, об'єднатися для протистояння агресорові, навіть на шкоду власним економікам. Це випробування ще не скінчилося, формування нових ринків (особливо енергоресурсів) забирає багато часу, а зима в самому розпалі. Однак опитування громадської думки стійко показують зростання відсотка громадян, які прозріли щодо реалій сучасної геополітики.
Канула в минуле вкрай критична оцінка здатності України проводити активну зовнішню політику, організовувати оборону, захищатися від багатократно переважних сил ворога та бити його, попри прогнози й передбачення. Сьогодні Україна — в центрі будь-яких стратегій і концепцій, хоча ще недавно не те що брати участь у самітах «двадцяток» і «сімок», а навіть думати про це було нереально. Ну й отримання статусу країни — кандидата в члени ЄС — із розряду стратегічної новизни. Звісно ж, пройдено довгий шлях, однак він міг бути в рази довшим. Дивно, що ще про такий крок мовчить НАТО. Але він обов’язково буде зроблений.
Не справдилися очікування стратегів, які стверджували, що багатосторонні альянси піддаються корозії, вже не стійкі, в них дедалі більше превалюють ситуаційні інтереси. Справді, досить згадати палкі дискусії серед членів ЄС і НАТО, вихід США з однієї глобальної торгової угоди, а Індії — з іншої. Торік виявилося, що не тільки старі альянси цілком здатні об'єднатися задля спільної мети і проводити скоординовану політику, а й стали міцніти нові, особливо з участю держав Південно-Східної Азії.
Трохи перебільшеними виявилися і прогнозовані жахіття кібервійни. Як з’ясувалося, правильно побудована IТ-оборона дозволяє відбивати атаки хакерів, забезпечувати живучість систем комунікацій та управління. Тим часом стало очевидно, як важливо забезпечувати присутність у соцмережах — дійовому інструменті формування громадської думки в країнах демократичного альянсу. Нинішня війна — перша масштабна агресія в історії людства, що відбувається в епоху Фейсбука і Твіттера. Дипломатія великою мірою стала цифровою, а міжнародні стосунки — віртуальними. До кінця наслідки цих процесів не проглядаються, однак уже зараз зрозуміло, що «творець цифрового контенту» в осяжній перспективі цілком може стати і дипломатичною, і армійською спеціальністю.
Дуже важливо, що на зміну ідеології «перезавантажень» і «залучення» стосовно Росії прийшло чітке розуміння, що ця країна — пухлина з метастазами на тілі людства, яка, коли її не вилучити, продовжуватиме свою руйнівну дію по всьому світу. І це вже не тільки пострадянський простір. Сирія, Іран, Північна Корея, Малі, Буркіна-Фасо, ЦАР, М’янма, Нікарагуа, Еритрея, — чого б не торкнулася рука Москви, скрізь зброя, руйнування, політична корупція.
У сучасній системі міжнародних стосунків є й константи. Серед них слід відзначити політику імперської Росії, яка практично не змінилася за минулий рік, просто хвороба перейшла у стадію клінічного загострення. Ми ж уже давно знали, які настрої панують у Москві. Однак цікаво було прочитати статтю віцепрезидента Російської ради з міжнародних справ (РРМС) Михайла Маргелова під назвою «Зміна вектору російської зовнішньої політики або «поворот на Схід»», датовану груднем 2022 року. Адже Росія поверталася на Схід і 2009-го, і до 2009-го, і 2014-го, і 2016 року теж. І про зниження впливу США, занепад Заходу та надпотужну зброю Росії вони теж говорили десятиліттями.
Зараз «не-Захід» вони назвали світовою більшістю і дуже пишаються новим евфемізмом. Насправді світова більшість висвічується на табло голосувань ГА ООН, а там назви ролі не грають, лише сухі цифри. Однак тепер, як пише інший член РРМС, академік РАН Олександр Динкін, треба переходити від горизонтального сприйняття місця Росії у світі (від Лісабона до Владивостока) до вертикального (від Мурманська до Шанхая). На його думку, другим полюсом нового світу — противагою США — стане дуалізм стратегічної зброї Росії та економічної потуги Китаю. Цікаво, що з приводу таких визначень думають у Пекіні? У столиці КНР зі знанням російської мови ситуація якраз непогана, і там точно пам'ятають відому фразу Олександра III, що «в Росії є тільки два союзники — її армія та флот». Додамо — третьому не бути.
Узагалі, позбавлення старих ілюзій — чинник позитивний, і про обриси нового світу треба говорити відкрито й у всіх можливих форматах. При цьому важливо розуміти, що в новій реальності стратегічна глибина зовнішньополітичних концепцій дуже залежить від дальності ураження переданих Україні HIMARS і значно меншою мірою — від того, що з цього приводу думають класики політичного реалізму та Кіссінджер, який приєднався до них.
Сергій Корсунський, ДТ