Агресора не вмовляють. Йому дають в морду

«Я не належу до тих, хто вважає, що вибір Президента-5 був для України найкращим, але …». Цими словами розпочиналася моя стаття, котру почав писати напередодні. І не закінчив, оскільки з’явилась інформація з Росії, котра підняла на ноги весь цивілізований світ.

Визнання Росією ОРДЛО державними утвореннями підтвердило істину: агресор на вмовляння не реагує, коли його не можна відразу вигнати, то варто на час відгородитися від нього стіною – політичною, економічною, бетонною, яка на той час буде під рукою. Прикладів в історії Європи достатньо. І це було очевидним відразу після утворення самопроголошених ДНР та ЛНР і проведення там референдумів. Але Захід спостерігав, а ми з вами лукавили, зітхаючи «Там же наші люди», або махали вилами: «Не віддамо ні п’яді!». Тим часом русня робила свою справу.

Чому я пишу – очевидним? Олесь Гончар ще на початку дев’яностих писав: «Донбас – це ракова пухлина, то відріжте його, киньте в пельку імперії, хай подавиться! Бо метастази задушать всю Україну! Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? Ковбасний регіон і ковбасна психологія! Єдину українську школу й ту зацькували... Ні, хай нас буде менше на кілька мільйонів, але це буде нація. Ми здатні будемо відродитись, увійти в європейську цивілізовану сім’ю... А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж...». Це розумів не тільки він.

Минулого року я надрукував статтю, уривок з якої пропоную аудиторії Час-тайму. « Хай пробачать мені ті пенсіонери, котрі не змогли виїхати і не мають сил боротися з запроданцями, мова не про них. Вони хотіли жити й померти українцями, але опинилися в промосковському гетто, і не ми їх туди загнали. Загалом же – немає там наших людей. Наші донеччани переїхали звідти ще з початком російської агресії, або стали в ряди захисників України. Залишилася в основному вата, яка на референдумі грудня 1991-го голосувала за ковбасу з незалежної комори, а в 2014-му – за ту ж ковбасу від Мосторгу На Донбасі спрацював сусловський експеримент зі створення «единой общности людей – советского народа» як перехідної форми до повної русифікації. Сьогодні вони «самовизначилися». І не доведи Господи нам погодитися на їхнє повернення в Україну з кондачка. Бо отримаємо в результаті отруєний російською пропагандою електорат і претендента на особливий статус та якісь виняткові права, візьмемо на себе всі витрати з відбудови зруйнованих економіки і соціальної сфери, погодимося десятки років підриватися на російських мінах. Даруйте – ви росіян самі на свою землю запросили, ви її і розміновуйте. Поживіть під крилом двоголової «матушки», погосподарюйте в ізоляції від світової економіки, позітхайте «за петербургскими гостинными, куда вас не пускают», а там видно буде. Мені можуть заперечити: «А за що ж тоді гинули наші воїни?». За святе. Вони віддали життя і, на жаль, й досі віддають його за головне – остаточний відрив від Росії, без чого Україна ніколи не стане ні демократичною, ні заможною, ні привабливою для світу державою. Слава їм!

Не розумію, чому нас так лякає «заморожений конфлікт». Чому боїмося відкрито обговорювати його як варіант? Чому розмови про це порівнюємо ледь не з державною зрадою. Заморожений конфлікт – це не втрата території, не відмова від неї, а лише вимушене відтермінування часу її повернення. Все одно ми до нього прийдемо, іншого виходу поки що немає, бо інший на сьогодні – це варіант путінський. Жили ж прибалти у замороженому конфлікті пів століття і тільки національно зміцніли. Живе Ізраїль у такій ситуації і нівроку розбудовується. Живе й Молдова з Придністров’ям через міст».

Сьогодні, поки що обережно, про це заговорили і міністр оборони. і президент, і деякі політичні оглядачі. Напевне, виходом на певний період стане саме такий варіант. За умови припинення будь-якої стрілянини на Донбасі і зміцнення кордону з Росією та її недолугими сателітами, котрі збираються покататись у танках на Бейкер-стріт. А найміцніший і найнадійніший кордон – це потужне озброєння. І тепер я дописую свою статтю, розпочату напередодні.

… Я не належу до тих, хто вважає, що вибір Президента-5 був для України найкращим, але цього разу аплодував Володимиру Зеленському, стоячи. Маю на увазі його виступ на Мюнхенській безпековій конференції, коли він заявив, що ініціює переговори учасників Будапештського меморандуму стосовно «надання Україні гарантій безпеки, а у разі, якщо переговори не відбудуться, Київ поставить під сумнів рішення щодо відмови від ядерної зброї». На мою думку, ця категоричність була логічною. Дожилися, що один ідіот поставив на ноги всю планету. Виною тому наївна довірливість демократичного світу до країни, котра за час свого існування провела понад сотню воєн і військових конфліктів, із них – дванадцять лише за останні тридцять років, і поступливість країн-підписантів. Адже коли Росія здійснювала тиск на Україну, перенесла кордон в районі Керченської протоки, запанувала в Азовському морі, все закінчувалося констатацією на зразок, «що з воза впало, те пропало». А коли захопила Крим, – висловленням глибокої стурбованості.

З приводу заяви Зеленського коментарів наших партнерів не було. Тільки посол Німеччини в Україні Анка Фельдгаузен заявила, що Будапештський меморандум є угодою, котра не накладає юридичних зобов'язань на країни, які його підписали. Тоді, треба розуміти, й Україна ні перед ким не зобов’язана його виконувати? Ентшульдіген Зі міхь, фрау Анка, ми не претендуємо на місце в ядерному клубі. Але ще не забули, що таке широкомасштабна війна. У 1939-1945 вона коштувала Україні до семи мільйонів жертв. Тож сьогодні, коли путінська Росія збирається завойовувати Україну, не треба боятися, що український захисник відправить на той світ якогось московського головоріза з вашої снайперської гвинтівки. Може тим самим він врятує і ваше життя.

У Будапешті нас розвели як курчат. Наведу свідчення людини, котра це добре знає – екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка. Ми мали ядерних зарядів більше, ніж Велика Британія, Франція та Китай разом узяті. Успадкований Україною ядерний арсенал складався із 176 міжконтинентальних балістичних ракет, стратегічних бомбардувальників Ту-95МС та Ту-160, 1950 стратегічних ядерних боєзарядів, 2833 тактичних. При цьому, вартість ядерної зброї оцінювалася щонайменше 60-65 мільярдів доларів США (за максимальними оцінками – 105 мільярдів). Якщо порівняти суму, яку ми отримали у якості економічної компенсації – всього 0,9 мільярда – з лише мінімальною вартістю ядерних матеріалів у 60 мільярдів, то це – ніщо. І «питання полягає в тому, – застерігає Володимир Станіславович, – чи інші країни після всього цього повторять цей, вибачте, дурний приклад України?». Зараз демократичний Захід активно допомагає нам зброєю. Спасибі, і ще раз спасибі. Але це мізер порівняно з тим, від чого ми відмовилися добровільно. Наші партнери не просто повинні, а зобов’язані озброїти Україну неядерним арсеналом «до зубів», так, щоб вона могла відбити напад будь-якого агресора. Вимога Зеленського, якщо я правильно його зрозумів, зовсім не означає, що ми з гарячки візьмемося за виробництво ядерної зброї. Але за нами залишатиметься право на атомну промисловість. І це вже не так і мало, щоб з нами рахувалися.

Броніслав Куманський

На додачу. Схоже, що лютий 2022 року може позначитися в хронології Європи потужним зсувом у геополітиці. Захід на українських теренах поставить Росію на місце, Україна остаточно відірветься від Росії, а за поребриком розпочнеться довготривалий процес ломки імперської свідомості з подальшим одужанням.

А може й не позначитися. Тільки щось в останні дні у мене з голови не виходять слова Тараса Бульби: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Нагадаю, що це українець, ректор Києво-Могилянської академії, архієпископ Феофан Прокопович підказав Петру Першому ідею перевести Московію в розряд імперії. …

Б.К.

Коли писав статтю, війна ще не виходила за межі лінії розмежування. Написав «На додачу», й подумав, що поставив крапку. Але що таке крапка в статті? За якийсь день історична Московія ошкірилася на всі зуби. Сьогодні справжню крапку ставлять наші захисники. Жирну, вагому, остаточну. Кремлівський гопник вирішив «денаціоналізувати», тобто знищити Україну й українців, а заодно й існуючий після Другої світової війни геополітичний уклад. Не розумію, чому Європа делікатничає з Росією, не вживає крайніх заходів. Чому не заглядає в підручники історії? Перша світова – Європа погоджується на порушення Москвою Брестського миру і залишає Україну наодинці. В результаті отримує більшовицького монстра – СРСР, зраджує Чехію і Польщу – в результаті отримує потужну мілітаризовану фашистську Німеччину і Другу світову війну. Світові це коштує понад 50 мільйонів життів. Умовляючи Путіна, демократичний Альянс відкриває йому шлях до Третьої світової війни. Невже не зрозуміло, що кожна поступка агресору – це не умиротворення, а заохочення? Що в морду треба бити відразу.

Віримо в нашу армію. Молімося за неї. Хто чим може, допомагаймо їй. Все – для перемоги! Слава Україні! Смерть ворогам!

Б.К.


Надрукувати   E-mail