Задумані з добрим наміром дні уряду з часом перетворилися на бездарні вистави у стилі театру абсурду. На подіумі (біля трибуни) – головний виконавець. Спочатку – його монолог, зрозуміло, про досягнення і успіхи. Далі – спілкування з учасниками спектаклю, розраховані так, щоб не встигнути сказати про головне і не почути у відповідь: «Чи ти молилась на ніч, Дездемоно?».
У цей же час масовка, котра в ідеалі мала б складатися з 423 діючих осіб, а насправді не налічує й двох третин, заповнює сценічний простір. Вона поводиться невимушено – прогулюється по залу, попиває каву в буфеті, обговорює з колегами особисті питання, домовляється по телефону з бізнес-партнерами та повіями тощо. Більшість ні питання, ні відповіді не цікавлять. І ти починаєш розуміти, що цей спектакль – для публіки за екраном телевізора, а справжнє дійство відбувається на малій сцені, де задіяні тільки головні герої і куди широку публіку не пускають, ні за квитками, ні за контрамарками. Ілюзіон. Запитаєте, у чому абсурд? У безглуздості такого спілкування на лінії «уряд – парламент – громадянин».
Цей день уряду нічим не відрізнявся від попередніх, хіба що головним доповідачем виступав прем’єр– міністр. Говорилося багато про що, а головне – про боротьбу з коронапандемією та станом економіки в країні. Схема так само відпрацьована і за півтора роки випробувана. «Родові плями» попередників (але ж ви для того і прийшли, щоб їх стерти). Негативний вплив на економіку Covid-19 (але ж міжнародні експерти стверджують, що економіка України почала різко гальмувати ще наприкінці минулого року, тобто, до появи коронавірусу). Руйнування медицини за в.о. міністра Олени Супрун (питання до реформи якої полягає у двозначності «відмінити не можна продовжити»). Тільки не зрозуміло, чому аж через більш як пів року, коли кількість захворювань почала наближатися до десяти тисяч на добу, ми раптом виявили, що у нас і досі проблеми з ліжками, киснем і кисневими балонами, з ліками, захистом медиків тощо, а деяку необхідну апаратуру профільне міністерство зібралося закуповувати за рахунок ковідного фонду лише тепер; чому й досі належною мірою не налагоджено тестування, а батьки купують маски і антисептики для своїх дітей, щоб було з чим іти до школи, за свої гроші.
Загалом питань багато. Та відповідей мало. І ті на зразок «ми працюємо», «ми почали розробляти», «ми вирішимо» (як про подолання заборгованості перед шахтарями: «Ми в травні зустрічалися з ними, зараз працюємо над тим, щоб це питання вирішити»).
Зате з будівництвом повітряних палаців у нас усе гаразд. Прем’єр-міністр ще й досі не подав на розгляд Верховної Ради програму уряду, зате презентує економічний аудит країни та вектори економічного розвитку до 2030 року. І тепер ми точно знаємо, що станемо «найдинамічнішою країною світу, країною з найшвидшим темпом позитивних змін — не тільки в економіці, але й у всіх сферах життя». Оскільки (цитую прем’єра), «уряд визначив 30 пріоритетних проєктів до 2030 року.
Це сектори, які будуть в основі нашої довготермінової стратегії розвитку, а саме, частина з них представлена у зменшенні частки держави в економіці. Також це розвиток фінансового сектору, зменшення регуляторного навантаження на бізнес, значне зростання обсягів розвідки та видобутку власних корисних копалин, розвиток інфраструктури у сільськогосподарському секторі, сприятливий податковий та правовий режим для інноваційних та дослідницьких компаній, цифрова економіка, репутація країни у світі та посилення торговельної дипломатії, створення економічного підґрунтя для розвитку освіти, медицини, культури та соціальних послуг». З цього приводу один із користувачів Інтернету написав: «Якщо в переліку об’єктів і досі немає космодрому для прийому учасників міжгалактичного шахового турніру, то нинішня влада поки що так і не дотягнула до класики. Хоча мрійники і обіцяльники уже крутіші за Остапа Бендера».
Згідно з прогнозами уряду, українська економіка почне відновлюватися з 2021 року за рахунок державних інвестицій та підтримки бізнесу. Звідки візьмуться ті інвестиції, коли в Державному бюджеті на той же наступний рік – дірка, удвічі більша за допустиму норму? І питання із запозиченнями (вибачте за тавтологію) – під питанням, та й велика приватизація ще ніколи не давала бажаного результату. Плюс війна, коронавірус, планетарна економічна криза.
Довготермінова стратегія уряду розрахована на десять років. У політиці – це тривалий термін. За стільки років легендарний Ходжа Насреддін обіцяв еміру навчити свого віслюка говорити людською мовою. Він розраховував на те, що за цей час або віслюк помре, або емір, або він сам. От тільки хто в нашій ситуації емір, хто Ходжа, а хто віслюк?
Броніслав Куманський