День соборності України на зорі новітнього національного відродження сприймався з великим піднесенням. Багато хто пригадує вікопомний ланцюг єдності між Львовом і Києвом. Саме у такій єдності відчувалася тоді наша сила. Не дарма ворожа російська пропаганда почала бити насамперед по цій ланці. Пам’ятаєте – карта України, розділена на три частини, українці різних сортів. Дехто купився на ту отруйну наживку. У тому числі й ті, хто через десять років потому кликав на поміч Росію. Тож, соборна єдність України – запорука нашого виживання, нашої перемоги і майбутнього.
Саме у ці зимові дні більш як 30 років тому у тодішньому Кіровограді на мітингу було піднято синьо-жовті прапори. Як тоді вважали – вперше. У той же час група тодішніх кіровоградських рухівців (Микола Хомандюк, Василь Бондар, Любов Лебеденко, Юрій Матко, Ігор Ганчар, Володимир Кобзар) повезли прапори у Добровеличківку – географічний центр України, аби показати їх людям і пояснити, що саме ці кольори – справжня українська національна символіка.
Уривок із книги «Рух. Початок» («Нотатки необандеріця»):
21.01.1990, Кіровоград
Сьогодні на наш інформаційний стенд, на якому ми вже вдруге вивішуємо невеличкий синьо-жовтий прапорець, “пожаловали” М.М.Суворов (завідувач ідеологічного відділу обкому партії), інструктор обкому партії (чи лектор) Гора В.О., заввідділу міськкому партії Чигрин, підходив і перший секретар міськкому партії Костромін. Бесідували з народом: на високих регістрах спочатку, а потім трохи стишили голос.
Людей було багато. Аж до темені не розходились. Кілька разів вибігала працівниця кінотеатру “Комсомолець”, розмахувала руками й кричала: “Что ты зубы свои показываешь, дурачок! Работать надо, а не околачиваться здесь да мусорить! Придурок!”
* Завтра ми їдемо в Добровеличківку – піднімемо синьо-жовті прапори в географічному центрі України. Шила Світлана сьогодні до півночі два прапори. Симпатичні вийшли.
А ще завтра зберемо зареєстрованих кандидатів у депутати [до місцевих Рад] біля “Комсомольця” (нині кінотеатр «Зоряний»). Рухові відмовили у проведенні мітингу, тому ми змушені вдаватись до цього. Хай знають, що ми просто так беззаконня не змовчимо…»
На фото: прапороносний десант у Добровеличківку; під час мітингу біля тодішнього кінотеатру «Комсомолець»
