Дуже тяжко сьогодні‚ на тлі сирен тривоги і ракетних вибухів над українськими містами‚ спокійно розмовляти з росіянами. Навіть з так званими „хорошими“‚ навіть з розумними й освіченими, навіть з безкомпромісними антипутінцями...
Російський професор Андрій Зубов належить до усіх цих трьох категорій і користується великим авторитетом не лише в наукових колах – його публічні лекції з історії філософії‚ світових релігій‚ релігійних ідей збирають масові авдиторії слухачів різного віку‚ небайдужих до духовного життя людства. Як і личить ученому-гуманістові з европейським ім’ям‚ професор А. Зубов у 2014-му засудив загарбання путінською Росією українського Криму‚ хоч добре знав‚ що кремлівський режим йому цього не подарує. Так і сталося: популярного історика-ерудита і чесну людину за вірність своїм переконанням звільнили з катедри філософії Московського державного інституту міжнародних взаємин і водночас – з посади генерального директора наукового Центру „Церква і міжнародні стосунки“.
Певна річ‚ фахівець такого рівня не залишиться без праці: проф. А. Зубов прийняв запрошення від Масарикового університету в Чехії‚ але при цьому
також дуже активно співпрацює з багатьма незалежними телеканалами у Східній і Центральній Европі‚ зокрема і з українськими. Зайве й підкреслювати‚ що його участь у різних програмах робить їх особливо цікавими і цінними.
Авторкою однієї з таких програм „Фабрики новин“ у YouTube стала нещодавно‚ 15 грудня‚ Наталія Влащенко‚ відома українська телеведуча‚ журналістка і також кольоритна‚ нівроку‚ особистість‚ хоч‚ як любив казати один письменник‚ вельми і вельми неоднозначна. Вже з одного того‚ що вона себе називає не Наталкою і не Наталією‚ а Наташею‚ можна щось зрозуміти. До війни працювала на телеканалі „Україна-24“ олігарха Рината Ахметова і на такому ж просійському „ZiK“. Дуже радо‚ на обурення свідомого українства‚ залучала до розмов таких антигероїв‚ як колишній радник Януковича Андрій Портнов чи авантюрист Володимир Гарбузюк‚ котрий видавав себе за генерала Рубана і в 2018-му був заарештований при спробі
вивезти зброю з окупованого Донбасу.
До Революції гідности вела свої програми виключно російською мовою‚ після – зробила ласку рідній‚ українській‚ хоч вона в неї‚ м’яко кажу
чи‚ не бездоганна. Але тут більше важить спонукана війною внутрішня еволюція‚ відмова від загравання з росіянством‚ бажання – повірмо‚ що щире – бодай живим словом послужити українській правді і українській перемозі.
Телебесіда Наташі Влащенко з професором А. Зубовим стосувалася вкрай актуальних тем: за яких обставин Росія опинилася в руках каґебіста Путіна‚ розпадеться вона чи ні на низку менших держав‚ хто‚ чия саме банда‚ у випадку загального хаосу‚ заволодіє Москвою. Тобто йшлося про щось поки що темне-невидне‚ що змушувало видатного історика стати на ту мить оракулом і припустити логічний‚ на його думку‚ розвиток подій.
Цитуємо: „Якщо Росія розпадеться на двадцять окремих держав‚ то кожна з них буде такою самою‚ якою є Росія. І Україна буде такою ж державою‚ бо комуністична свідомість – хоч у вас вона виявилася у формі олігархату – нікуди не поділася“.
Так‚ Наташа справді – людина не безталанна і небайдужа до України: на цих професорських словах її обличчя видало крайню внутрішню напругу.
Вона розуміє і відчуває те‚ чого‚ на жаль‚ не розуміє і не відчуває проф. А. Зубов‚ – що Україна‚ за всієї її проблемності, не є і не буде такою‚ як Росія.
Журналістка рішуче змінює тему‚ і дальше загострення неминуче: мова – про російський телеканал „Дождь“.
Нагадаю нашим читачам історію „Дождя“. До серпня 2022 року канал
працював у Москві і вважався‚ в порівняні з прокремлівськими‚ ліберальним‚ опозиційним. Владі це було навіть вигідно: ось вам доказ демократичности Росії. Однак‚ після 24 лютого‚ „Дождь“ не зміг оминати тему війни‚ Путінові це не сподобалося‚ п’ять місяців тому канал був змушений залишити Москву‚ відновивши свої програми у Латвії. І тут в усій красі виявилася його псевдоопозиційність.
1 грудня телеведучий „Дождя“ Олексій Коростельов звернувся до своєї авдиторії з таким дивним – але чи ж дивним? – закликом: „Якщо вам щось відомо про те‚ як відбувається мобілізація‚ як мобілізовані служать на фронті і відсилаються на передову‚ і ви хочете розповісти про проблеми в російській армії‚ присилайте нам повідомлення. Маємо надію‚ що багатьом військовим зможемо допомогти – наприклад‚ з оснащенням або просто з елементарними
зручностями“. Така ось сердечна турбота про російське військо‚ котре вже
десять місяців поспіль знищує українські міста і села‚ вбиває мирних людей і дітей. Балтійські країни дуже добре здають собі справу з російського втор-
гнення в Україну‚ добре знають‚ що вони – на черзі. Тому відповідна реакція латвійської влади не забарилася: від „Дождя“ відібрали ліцензію на мовлення в цій країні. Не помогло навіть те‚ що О. Коростельова звільнили з „Дождя“ і вибачилися за його заклик. Втім‚ тут же другою ногою ступили у те саме болото: засновниця каналу і його генеральний директор Наталія Синдєєва ще відвертіше‚ ніж Коростельов‚ забідкалася про „наших хлопчиків‚ які воюють“. Отакі „опозиціонери“!
У темі „Дождя“ і в його ганебній поведінці досвідчена Наталя Вла-щенко добачила значно ширший контекст і‚ користуючись спілкуванням з непересічним росіянином‚ схотіла почути його відповідь на ці запитання: „Чому російська еліта – культурні‚ інтелектуальні‚ творчої середовища – досі не визначилася‚ по якому боці сьогоднішньої барикади вона перебуває? Як „Дождь“ сміє навчати латвійців стандартів демократії і водночас говорити про „наших хлопчиків‚ які воюють?“.
Відповідь А. Зубова: „А чиї ж вони‚ ці хлопчики? Вони наші!“. Наталія не стримала емоцій: „Вони – окупанти‚ вбивці‚ мародери!“. „Так‚ але разом з цим вони – наші. Не Путінові! Я їх не віддам Путінові!“. Не беруся судити видатного вченого за ці слова. Можливо‚ він‚ глибокий знавець релігій‚ і повинен бачити в людині‚ навіть у вбивцеві‚ в мародері‚ жертву обставин‚ якій належить‚ попри все і всупереч усьому‚ простягнути руку допомоги. Однак‚ і дальша його мова потекла якось криво-косо.
Професор покликався на Еріха-Марію Ремарка і його роман „Час жити і час вмирати“: мовляв‚ письменник-антифашист також називає „своїми хлоп-
чиками“ гітлерівських убивць і мародерів‚ вбачає в них жертв нацистської
пропаґанди‚ тому не може їм не співчувати‚ не може зректися їх. Залишімо в стороні роман і долю його головного героя Ернста Гребера‚ німецького вояка на Східному фронті. Тут‚ як і в інших творах Ремарка‚ всі наголоси людяні‚ загальнолюдські: юнак любить людей‚ але змушений стріляти у них‚ любить дівчину‚ але змушений покинути її‚ любить життя‚ але мусить загинути. Не про художній твір чекалося від професора-історика. Але якщо він уже заторкнув паралелі з Німеччиною‚ то це мало б послужити не виправданню
„наших хлопчиків“‚ а тверезій оцінці історичних умов і обставин. Різні були
ці два фашизми. У тому‚ що не переміг німецький‚ є величезна заслуга самих
німців. Вже не кажемо про декілька десятків замахів німецьких офіцерів на Гітлера і про нуль замахів росіян на Сталіна. Але згадаймо про геніяльно-
го і чесного Гейзенберґа‚ котрий не дав здійснитися Гітлеровій мрії про атомну бомбу. І порівняймо поведінку не менш геніяльних у фізиці росій-ських „наших хлопчиків“‚ Ігоря Курчатова і Андрія Сахарова‚ котрі не спа-
ли дні і ночі‚ щоб подарувати таку бомбу Сталінові.
Нині профессор А. Зубов говорить про „наших хлопчиків“ як про щось
виняткове‚ тимчасове. Як про жертви путінської пропаґанди. Це неправда. Не віддасте їх Путінові? Це вони не віддадуть Вам Путіна! Ці „хлочики“ і є справжньою Росією. Представляють її кожне покоління. Є генетичними носіями її інстинкту завойовництва і ненависти до інших народів. Це вони вчинили більшовицький переворот і громадянську війну‚ голодомори‚ сибірські табори і безконечні криваві репресії. Неправда‚ що Путін їх створив: російська маса не може обійтися без того чи іншого путіна‚ без царів‚ ленінів і сталінів‚ виразників її волі і сваволі. Путінові залишається лише говорити те‚ що цей лихий московитський недонарод хоче від нього чути.
І поки „харошіє русскіє“ цього не зрозуміють і не почнуть шукати
радикальних ліків для свого тяжко‚ хронічно хворого суспільства‚ зміна
диктатора в Кремлі нічого не дасть. Після чергової політично-демокра-
тичної відлиги їхні „хлопчики“ знов і знов плюндруватимуть українську
землю і вбиватимуть українців лише за те‚ що вони українці.
Петро Часто, газета «Свобода»